Книга Розчарування. 1977–1990. Тимур Литовченко
Читать онлайн книгу.
потім працював підземним плитовим на шахті «Октябрьська»?
– Саме так.
– Ну, а я в ці роки був директором шахти «Восточная», а саме в шістдесят третьому році мене перевели директором на «Мушкетовську-Заперевальну». Отож «Октябрська» тут зовсім ні до чого…
– Але ж «Октябрська» шахта в Донецьку! А ви тепер, вважайте, друга посадова особа у Виробничому об’єднанні «Донецьквугілля»…
– І тим не менш я не писатиму ані рядка про того, кого в очі не бачив!
– Миколо Сафоновичу, ну, не треба!..
– Що ви маєте на увазі?
– Відмовок цих не треба. Ви Ісуса Христа в очі не бачили, тим не менш вважали за можливе від його імені людей лякати.
Привалившись грудьми до стільниці, Сургай схилив якнайнижче голову й різко видихнув. І треба ж такому статися, щоб йому і досі пригадували ту давню історію дурнуватого розіграшу Варьки-Соньки!..
– Послухайте, ви б іще про старі калоші мого дідуся згадали, – мовив стомлено головний інженер. – Це ж коли сталося?!
– Без малого чверть століття тому, – негайно відповів візитер. – І тим не менш хоч як давно це сталося, але факт запеклої релігійної пропаганди, нехай і ненавмисної, у вашій біографії мав місце. Гадаєте, нам було аж так легко заплющити на це й не псувати вашу кар’єру?
– Отож тепер ви хочете…
– Взаємності, всього лише взаємності: ми весь час не псували кар’єру вам – тепер ви допомагаєте нам.
– Укотре повторюю, що ми з цим товаришем Стусом ніколи в житті…
– Та з яким товаришем, Миколо Сафоновичу, з яким товаришем?! Не знаю, забули ви чи просто не надали належної уваги, однак, перебуваючи на даний момент у процесі перевиховання в мордовських таборах, цей самий Стус Василь Семенович подав до Верховної Ради СРСР заяву на предмет позбавлення його радянського громадянства.
– Як це?!
– Та отак, Миколо Сафоновичу, отак! Для нього бути радянським громадянином – це, бачте, все одно що бути рабом. І от на такого, з дозволу сказати, «товариша» ми всього лише збираємо всебічні характеристики! Невже не дасте?! Та він же ж негідник, Миколо Сафоновичу! Та таку вошу до нігтя й розчавити – це ж святе діло!..
– І тим не менш при всебічному моєму бажанні…
– Миколо Сафоновичу!
Погляд візитера раптом зробився злим, завдяки чому він став віддалено скидатися на карикатурного хижого птаха, яким його зазвичай малюють у сатиричних журналах:
– Миколо Сафоновичу, ваша кар’єра розвивається дуже вдало, ви, безумовно, чоловік талановитий. Ще рік чи два на нинішній посаді, й у вас є всі дані, щоб вийти в «генерали». А там і до міністерства рукою подати… А хочете прискорити цей процес?
– Що ви маєте на увазі?
– Ну-у-у… Наприклад, у Мінвуглепром вас можуть перевести і в обхід посади гендиректора ВО «Донецьквугілля» чи якогось іншого. Хочете так?
– Але ж посада гендиректора – це безцінний власний досвід. Побоююсь, що, не маючи такого, мені в Мінвуглепромі буде важкувато.
– Отже, не домовимось? – скривив губи візитер.
– Отже,