Книга Розчарування. 1977–1990. Тимур Литовченко
Читать онлайн книгу.
би розповісти, з яких мінералів складається місячний ґрунт. От тільки мама Гатя завжди зупиняла його просторікування:
– Ой, та я знаю, що ти розумний, як ходяча енциклопедія! Я ж просто хотіла згадати, яким ти був маленьким, а ти мені лекції читаєш.
Отож у розмовах з мамою завжди доводилося стримувати себе, щоб не наговорити зайвих речей, на які дорослі незмінно ображалися. Однак і зі своїм роздратуванням треба було щось робити!.. Зазвичай Спартак випускав пару, почитавши якусь хорошу книжку або сходивши в кіно повторного показу. Добре, якщо це був улюблений фільм про льотчиків чи про Космос: «В бій ідуть лише СТАРИКИ», «Приборкання вогню», «Москва – Касіопея», «Підлітки у Всесвіті»…
Втім, хоча напередодні Нового 1977 року він таки сходив до «Дружби»[6] на чеську НФ-стрічку «Секрет племені бороро», однак поліпшити зіпсований мамою настрій це аж ніяк не допомогло. Спартакові хотілося чогось більшого… Він раптом відчув, що груди розпирають думки, відсутні як в улюблених фантастичних фільмах, так і в книжках.
Його власні думки! Його власні – й більш нічиї!..
Тоді несподівано для себе хлопець вилучив зі шкільних запасів тонкий зошит у клітинку, де написав історію про льотчика-випробувача Леоніда, який «обкатує» на космічній трасі, що простягається від навколоземної орбітальної станції до Місяця, нові моделі ракетних двигунів. Але працювати спокійно й розмірено випробувачеві заважають ревнощі коханої дружини Селени. Одного разу дружина навіть пробралася в його експериментальний корабель, втрутилася в хід польоту, й вони обидва… розбилися!..
Не можна сказати, що оповідання «Політ в один кінець» писалося надто легко. Зовсім ні! Спартак витратив на його створення цілих три тижні. До того ж хлопець відчував, що варто розповісти історію кохання Леоніда і Селени, а також зберегти життя комусь із цієї парочки – але кому саме?.. Таким чином, «Політ в один кінець» мав би складатися не з однієї, а мінімум з трьох частин. І це була б, мабуть, ціла повість…
Але хто він такий, щоб писати науково-фантастичні повісті?! Учень 7-го класу Київської середньої школи № 20 Спартак Сивак – теж знайшлася видатна персона, пхе!.. Та й хто цю повість надрукує?! В журналах «Вокруг света» і «Техника – молодежи», які тато передплачував для нього, а також в «Науке и жизни», які передплачував для себе, публікувалися лише невеличкі «коротунчики», а не цілі повісті. А якщо раптом книжка?.. Ні-ні, щоб написати цілу книжку оповідань, треба бути справжнім письменником…
І тут Спартак раптом зрозумів одну просту й очевидну річ:
Нема в світі заняття кращого, ніж розповідати людям цікаві історії!!!
Колись давно, у глибокому дитинстві, він хотів бути льотчиком, як його героїчний дідусь Сьома. Потім за наполяганням тата Андрія відвідував різні спортивні секції – то плавання, то легкої атлетики, то академічного веслування, то класичної боротьби… А все тому, що, дивлячись на свою рідну сестру – тітку Ліду – та її чоловіка дядька Касима, тато мріяв, що
Невеличкий двозальний кінотеатр, розташований на вул. Хрещатик, № 25. За радянських часів належав до так званих кінотеатрів повторного показу, де демонструвалися стрічки, давно зняті з прокату.