Книга Розчарування. 1977–1990. Тимур Литовченко
Читать онлайн книгу.
а потім ще й аличу, – мовив Спартак, приймаючи дорогоцінний предмет їхніх сперечань. – Почому вона купувала – точно не знаю. А цукор-пісок я приніс, то по сімдесят вісім копійок за пачку, як завжди.
– Та годі вже тобі! Не цікавить мене все це, відчепися.
– Ех-х-х!.. Я ж казав, що вам просто нудно самому вдома, отож і відволікаєте мене. А мама Гатя між тим чекає.
– От поскаржусь твоїй мамі, що ти про політику патякаєш!..
– Вас же треба було зупинити, – знизав плечима Спартак.
– Та йди вже собі, неси тазик мамці!.. – махнув на нього рукою вкрай роздратований сусіда. – Хто там розбере, що тебе насправді цікавить і про що з тобою можна поговорити?..
– Можна.
– Що-що?
Тепер у голосі Веніаміна Матвійовича прозвучало щире здивування.
– Зі мною можна поговорити про те, що мене цікавить.
– І що ж це, наприклад?..
– Наприклад, як ви вважаєте, чи може вийти з мене письменник?
– Хто-хто?!
– Письменник. Людина, яка літературні твори пише.
Тепер Веніамін Матвійович лише очима мовчки кліпав, геть розгубившись. Сказати, що запитання сусідського хлопчика його здивувало, – це нічого не сказати!.. Ну так, вміє він ошелешити, вміє.
– То вийде чи ні?..
– Якщо з тебе хтось і вийде, то лише «стукач», який пише доноси «конторським», – нарешті зібрався з думками Веніамін Матвійович.
– А якщо серйозно?
– Якщо серйозно… Кгм-м-м… Умгу… – сусіда переступив з ноги на ногу, пожував губами. – Якщо серйозно, то письменник повинен, насамперед, багато читати. А ти що зараз читаєш, піонере юний, голова чавунна?! «Казки народів СРСР» з картинками чи щось серйозніше?
– Зараз я на середині другого тому «Графа Монте-Кристо», якщо вас це й справді цікавить. А далі хочу взятися за «Гойю» Фейхтвангера.
– Що-що?! Ти в якому класі, піонере юний?..
– У сьомому. Тільки не треба мене «головою чавунною» обзивати, бо я знов про політику почну.
Веніамін Матвійович проковтнув грудку, що застрягла в горлянці. Далі спробував пригадати, що він читав у далекому повоєнному дитинстві, коли сам навчався у сьомому класі. «Граф Монте-Кристо» і «Гойя»… Ото піонери пішли!.. Але що ж йому відповісти?! Гм-м-м…
– Не вийде з тебе письменника, – нарешті виніс вердикт сусіда. – Надто багато ти язиком ляпаєш, а такі патякала, як ти, довго не живуть.
– Це те, що ви можете мені сказати?
– Так, це саме воно. А тепер неси тазик своїй мамуні, патякало.
– Дякую, – мовив хлопець. Але перш ніж переступити поріг квартири Різберґів, озирнувся до Веніаміна Матвійовича… і загадково посміхнувся.
Справді, додому Спартак повертався задоволений. Зовсім не через те, що сусіда так і не дізнався про його головну таємницю. Не дізнався, що зразковий піонер і круглий відмінник-семикласник уже не один рік потроху збирає і запам’ятовує розповіді дорослих про Куренівську трагедію. У порівнянні із цим загальновідомі політичні анедоти видавалися дрібними «квіточками», отож про це не знав