Сонячне коло. Марина и Сергей Дяченко
Читать онлайн книгу.
вважає, що це правда. Але… Розумієте, я не можу ненавидіти лорда-регента. Він для мене – неможлива в нашому світі річ, ніби як… крик медузи. Тому я обманюю себе, я переконую себе, що його немає… або він далеко. Якщо ви приїхали на його запрошення – і вас теж немає. Я вас не бачу. Я вас не слухав. Я вас не зустрічав.
Він говорив, а руки його рухались, упаковуючи черепашки в ящик серед полотна і стружок. Алекс знову з’явився в дверях і був цього разу налаштований рішуче:
– Пані Айріс, сутеніє, ми мусимо їхати негайно!
– Можна вантажити, – вона вказала на ящик.
Кучер і стражник удвох винесли важкий вантаж. Алекс чекав її, вона махнула рукою:
– Я буду за хвилину! Дочекайтеся біля екіпажа!
– Я зобов’язаний супроводжувати вас.
– Може, ви надінете на мене повідець?!
Вона нервувалась і не вибирала виразів. Алекс вийшов – він теж хвилювавсь і злився на неї.
Ольвін стояв серед порожньої крамниці. Підлога була всипана пакувальною стружкою, на столі лежав гаманець із грошима – з моменту, коли Алекс із дзвоном опустив його на стільницю, Ольвін до нього так і не доторкнувся.
– Візьміть ці гроші, – сказала Іріс. – Купіть собі новий резонатор. Ви маєте рацію: музики набагато менше, ніж порожніх черепашок.
Вона вийшла, відсмикнувши портьєру, і була вражена, як змінилося повітря: стало холодно. Від моря наповзав туман. Екіпаж чекав за сто кроків, кучер і стражник, ледь помітні в серпанку, вантажили покупку в багажне відділення. Алекс роздратовано крокував помітно спорожнілим ринком, Іріс майже не бачила його, тільки чула гуркіт черевиків по бруківці.
За її спиною мовчала колишня крамниця співучих черепашок. У Іріс було відчуття, ніби вона залишає палаючі руїни рідного дому. Дивно, зважаючи на те, що ще сьогодні вдень вона й гадки не мала про існування цієї крамниці.
Вона зупинилася. Майже зробила крок, аби повернутися. Туман згустився так, що Іріс здалося, ніби в обличчя їй тицяють мокрою ватою. Алекс вже добрався до екіпажа і лаяв за щось кучера, не добираючи слів, – зривав злість…
Їй затиснули рот іззаду – широкою долонею в рукавичці. Іріс забилась, її здавили міцніше, знерухомивши, майже повністю перекривши повітря:
– Тихо! Все в порядку, сестра і племінники здорові… Кричатимете?
Вона похитала головою, наскільки дозволяв захват. Її відпустили. Навколо стояла стіна туману – ліхтарі на екіпажі були ледь помітні. Вона обернулась і мигцем побачила обличчя під насунутим капелюхом, наполовину закрите високим коміром:
– Ми патріоти Кам’яного Лісу, нам усього лиш і потрібно, щоб імператор почув нас.
У неї перед очима з’явилася рука в рукавичці зі світло-бежевою черепашкою на долоні:
– Покладіть на полицю з іншими записами, нехай імператор знайде. Не намагайтеся прослухати самі, якщо спробуєте, ми обов’язково дізнаємося. Треба говорити, що ми тоді зробимо з вашою сестрою і племінниками? Ні?
Черепашка була рельєфна, колюча, дуже холодна.
– Вам нічого не загрожує, –