Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев
Читать онлайн книгу.
гаю, з’їдає стільки апельсинів, скільки хоче. За десять років він із гордістю фермера додав: «І вони наші… ми – робітники, а земля – це наша батьківщина».[186] Один зі старожилів мошави пізніше згадував, як Бен-Ґуріон їздив на фургоні, завантаженому сіном, у який було впряжено двоє коней.[187]
Але Бен-Ґуріон не був управним у фермерській роботі й не любив цього. Філіп (Пінхас) Крузо, який працював із ним в апельсиновому гаю, розповідав, як вони мордувалися удвох між рядами дерев, перетягуючи важкі ящики з фруктами. Це була важка робота, особливо в дощові дні; їм доводилося обережно крокувати, координуючи свої рухи, щоб не падали та не розвалювалися на шматки ящики. Бен-Ґуріон був схильний до інших речей. «Злагоджено працювати з ним було непросто, – згодом розповів Крузо. – Я б не рекомендував його нікому, чи вимога полягала в тому, щоб мати хорошого, ефективного працівника». «Він був одним із тих хлопців, – казав Цемах, – котрий, замість того, щоб працювати мотикою, орудував нею, сидячи на землі». Бен-Ґуріон отримав репутацію «неперевершеного нероби». Він написав, що робота навіювала йому нудьгу; монотонне стукання мотикою зводило його з розуму.[188]
Він часто сидів один, читаючи та пишучи, але, як це було у Варшаві та Плоньську, досить вирізнявся серед своїх палестинських колег. Колишній робітник Яків Кацман, з яким Бен-Ґуріон якийсь час жив в одній коморі, організував вечірку для робітників та фермерів. Було міцне спиртне, багато смачної їжі та вина. Потім настав момент «сказати кілька слів», але ніхто не хотів говорити: ані бригадир, ані хтось із робітників. Один із них, відомий своїми соціалістичними ідеями, проявив бажання, але його побратими боялися, що він знову читатиме лекцію про Маркса, що не сподобається фермерам. Потім вийшов наперед ще один робітник, не дуже популярний. Його звали Давид Грюн. Він сказав: «Я буду говорити». Як згадував Кацман, він говорив добре, і всі були задоволені.[189]
Як і для більшості емігрантів, Бен-Ґуріону важко було відділитися від батьківського дому. «Трапляються напади раптової туги, а серце болить і от-от розірветься», – писав він. Пізніше Бен-Ґуріон пояснив, що був «схожий на в’язня, який звільнився, залишивши всіх своїх товаришів та близьких друзів у в’язниці, ходив вільно, але між обмежувальними стінами».[190] Кожен його лист починався з гіркого розчарування: чому вони не пишуть йому частіше. Крім того, він майже завжди скаржився на поштовий сервіс. Давид розпитував про новини, якомога детальніше, про події у Плоньську: як ішла робота, що робили його брати та сестри? чи виграв його брат Авраам у лотерею?[191]
Хтось із Плоньська привіз йому пакет із дома, але він був не зовсім задоволений. Черевики були занадто маленькими. Він попросив батька відправити більші. Шкарпетки були зайвими, ковбаса зіпсована, а ось пиріжки сподобалися. Він неодноразово просив прощальну світлину з Плоньська та підписку на російський політичний журнал. Іноді
Лист Бен-Ґуріона до батька від 16 грудня 1906 року, взтий з Erez 1971, p. 89; Ben-Gurion 1916a.
Стенограма інтерв’ю Бен-Амі, BGA.
Пінхас Крузо, Шаул Авігур та Яков Кацман, BGA, стенограми інтерв’ю; Zemach 1969, p. 226.
Кацман, BGA, стенограма інтерв’ю.
Листи Бен-Ґуріона до батька від 24 липня та 5 травня 1907 року, наведені у Erez 1971, pp. 108, 120.
Лист Бен-Ґуріона до батька від 16 жовтня 1906 року та 25 серпня 1909 року, наведені у Erez, 1971, pp. 80, 140; лист Бен-Ґуріона до Ральфа Голдмена від 3 вересня 1951 року, BGA.