Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев
Читать онлайн книгу.
він, – але тут, у Палестині, це зовсім не так!» Лікар виписав йому ліки і до того, як він навіть заповнив рецепт, Бен-Ґуріон повністю видужав. «Малярія – це не хвороба», – написав він, цитуючи місцеву приказку. Загалом вона проходила за один – три дні; якщо симптоми тривали тижнями, це було ознакою того, що людина не підтримувала себе у формі. Ліпа Тауб, бібліотекар із Плоньська, ще жодного разу не хворів і був здоровий, як кінь, запевняв Бен-Ґуріон.
У тому ж дусі він повідомляв батькові й про політичну ситуацію. Давид захоплювався автономними свободами, які турецька влада надала палестинським євреям. Уряд збирав податки, але все інше, крім цього, не заважало їхньому життю. Мошави були «крихітними єврейськими республіками». Він писав: «Кожна мошава – це невеличка єврейська держава».[203] Виборна рада мошави вела свої справи майже повністю незалежно.
Це була не вся історія. Більшість новоприбулих в’їжджали до країни як туристи та зазвичай перебували нелегально. Однак час від часу влада впроваджувала норми, що ускладнювали в’їзд, перебування та купівлю землі. Бен-Ґуріон трохи перебільшував, описуючи розвиток єврейської культури, яка все ще робила свої перші кроки. Більшість євреїв, що жили у Палестині тоді, не володіли івритом.
Його листи облетіли весь Плоньськ, і Бен-Ґуріон знав про це. Він також знав про «підлі наклепи», які розповсюджували деякі жителі Плоньську, які проживали певний час у Палестині. Він назвав їх «новими шпигунами», посилаючись на ізраїльських шпигунів, які повернулися, виконавши завдання Мойсея – розвідати Землю Обітовану, і погано заговорили про неї, страхаючи своїх краян. Такі люди, як він писав, були «муміфікованими євреями, зануреними по шию у болота вигнання». Вони б не прокинулися, навіть якби почули, що вулиці землі Ізраїлю були вкриті золотом. Бен-Ґуріон наполягав на правдивості поданої ним інформації. «З моїх попередніх листів видно, що я не применшую значення всіх поганих умов у Палестині, і навіть розповів вам про малярію. Але так само, як я не став би терпіти завищеної похвали країни, я не мовчатиму, коли її несправедливо дискредитують».[204]
Розповіді, які він надсилав до Плоньська, вимагали від Бен-Ґуріона слідкувати за подіями у Палестині й тим самим сприяли його адаптації в місцевій спільноті. Оптимізм його власних листів заохочував його так само, як і читачів. «Через двадцять п’ять років, – писав він, – ми будемо жити в одній зі найквітучіших, мальовничих та щасливих країн, і оновлена, стародавня нація розквітне на оновленій стародавній землі, і тоді ми будемо переповідати, як страждали на малярію та важко працювали, як тремтіли та мріяли».[205]
Бен-Ґуріон інколи зауважував про зниження рівня єврейських іммігрантів. Він називав більшість новоприбулих «небажаними елементами», які шкодять палестинській спільноті більше, ніж її зміцнюють. Лист, надісланий Фуксу за чотири місяці після приїзду, показував раптове і болісне пробудження від
Петах-Тіква надрукувала власні поштові марки й банкноти. Більшість євреїв країни були громадянами інших країн, отже, користувалися правами та захистом, гарантованими іноземними державами. (Листи Бен-Ґуріона до батька від 13 листопада 1906 року, від 27 січня 1907 року, наведені у Erez 1971, pp. 86ff., 99).
Листи Бен-Ґуріона до батька від 18 грудня 1906 року, 13 травня та 7 листопада 1907 року, наведені у Erez 1971, pp. 91, 105, 112; Ben-Gurion 1916a.
Лист Бен-Ґуріона до Шмуеля Фукса від 2 січня 1907 року, лист Бен-Ґуріона до батька від 13 травня 1907 року, наведений у Erez 1971, pp. 93, 106.