Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев
Читать онлайн книгу.
їх», – додав Сміланський. «Ніхто не повинен дивуватися цьому, – пояснив він. – Феллахи цінують землю, а її все більше забирають [єврейські] переселенці… Ми не повинні їх ненавидіти»[232].
Сміланський був постійним учасником тривалих дискусій про єврейсько-арабські відносини у місцевій пресі. Вони почалися ще до народження Бен-Ґуріона та заснування Сіоністської організації Герцлєм. Оскільки арабські громадські лідери почали висловлюватись проти сіонізму та закликати до обмеження єврейської імміграції, питання стало ще більш актуальним. Значною мірою це була ідеологічна та політична дискусія між «голубами», які вірили у можливість сіоністсько-арабського співіснування, та «яструбами», які стверджували, що реалізація сіоністської мрії потребує упевненої єврейської більшості та стримувальної сили, можливо, навіть жорсткого протистояння. Одне з питань полягало у тому, чи направду поведінка євреїв, і їх ставлення до арабських працівників зокрема, має значення для характеру відносин між двома народами.
Це також була культурна дискусія інтелігенції. Деякі проповідували повну інтеграцію в арабську культуру. Інші стверджували, що єврейська культура перевершує арабську і допоможе зробити євреїв господарями своєї землі. За словами Герцля, єврейська держава була б фортечним валом Європи проти Азії, форпостом цивілізації на противагу варварству.[233] Багато арабів країни справді жили в умовах відсталості, неписемності, бруду та хвороб.
Сутичка між двома народами спричинила не лише низку негативних стереотипів, але й побоювання, що євреї можуть перейняти арабську культуру.[234] Іноді арабські трудівники жили, самі чи зі своїми родинами, на подвір’ях у єврейських фермерів. Іноді вони ночували у коморах. Бен-Ґуріон розповідав, що, працюючи в Цихрон Яков, містечку на південному відрозі гори Кармель, він у дворі майже кожного фермера бачив щонайменше дві арабські сім’ї, які жили там цілодобово. Це непокоїло його, частково ще й тому, що єврейські діти навчалися в арабських «найнецензурнішим арабським словам», які використовували, навіть не розуміючи, що мається на увазі.[235]
Більшість єврейських іммігрантів їхали з чіткою упевненістю, що вони досягли землі, яка належить їм, землі, яку Бог заповідав Аврааму. Єврейські переселенці Другої алії, переважна більшість яких походили зі Східної Європи, називали арабів «іноземцями» та «прибульцями».[236]
Розпочинаючи кар’єру з організації місцевої праці, Бен-Ґуріон був зацікавлений, головним чином, поступово замінити арабських робітників єврейськими. Саме тому він вивчав історію профспілки робітників Реховота, статут якої за п’ятнадцять років до його власного приїзду до Палестини зазначав, що єврейські робітники країни – це наче «кровоносні судини для тіла здорової людини; вони несуть йому життя і зберігають від занепаду та смерті»[237].
«Узяття під контроль ринку праці у Палестині мало б допомогти євреям
Smilanksy 1936a, p. 42; Shapira 1992, p. 509, note 48.
Herzl 1989, p. 52.
Shapira 1992, pp. 89, 91.
Ben-Gurion 1971a, pp. 49, 470, 516.
Yosef Haim Brenner, Shapira 1992, p. 85; Smilansky 1936b, p. 214; Zemach 1965, p. 105; Horwitz 1951, p. 122; текст звернення Еліезера Бен-Єгуди та Єхіеля Міхала Пайнса до Джеймса Фіна від 17 серпня 1883 року; Druyanov 1908, 1, p. 96.
Ben-Gurion 1932, pp. 7; Kressel 1953, p. 13.