Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев
Читать онлайн книгу.
самовпевненість щодо перевезення родини до Палестини, можливо, спричинило прагнення поставити себе на чолі й визначати власне майбутнє. Понад усе він просто хотів бути з ними. Це була нездійсненна мрія, яка свідчила про те, як мало Бен-Ґуріон розуміє свою сім’ю. Він очікував, що вони скористуються шляхом, який він проклав для них, але тоді ніхто з них не мав наміру раптово кидати своє життя у Плоньську задля фермерства. Авігдор Грюн розмірковував над цією ідеєю на дозвіллі, ставлячи сину все більше запитань. Це не був серйозний план дій, а швидше, результат труднощів пристосування і туги за домом самотнього хлопчика у далекій країні.
Шломо Цемах також страждав від самотності, особливо вечорами. Перед тим як Бен-Ґуріон переїхав до нього, він також тужив за ним як за другом, але юнак, до спілкування з яким Шломо так прагнув, любив подорожувати всією країною. «Немов кочовий птах, він блукає по різних місцях», – скаржився Цемах. Деякий час він жив в орендованій кімнаті Рішон-ле-Ціон, де фантазував про зв’язок з арабською служницею, на ім’я Фатма, яка працювала на його хазяїна. Він думав, що в неї характер киці. «Це траурне сидіння в тьмяній кімнаті було нічим іншим, як божевіллям», – писав Цемах.[196]
Шломо Левкович, якому було важко знайти кохання у Плоньську, розповідав, як колись у другій половині дня самотньо ходив вулицями Петах-Тіква, спостерігаючи за закоханими парами. «Хто може дати мені тепле ліжко, щось любе і затишне, щоб притиснути до грудей?» – подумав він.[197] Сексуальна стриманість часто вважалася за норму. Іноді вона слугувала доповненням до їхнього образу революціонерів, відданих своїй справі, а також переходу від культури, де молоді люди були схожі на батьків, до тієї, що визначається індивідуальним вибором, зокрема переосмислення сімейного життя. У деяких робітничих комунах було набагато більше чоловіків, ніж жінок. Пізніше Бен-Ґуріон згадував, що вони нерідко обговорювали цю тему.[198]
Бен-Ґуріон ніколи не забував своє перше кохання – Рахель Нелкін, але вона незабаром обрала його суперника. Робота серед плодових дерев була важкою, згадувала Нелкін згодом. Руки у неї були порізані й закривавлені. Фермер, який їх найняв, спостерігав за нею здалеку, і ввечері бригадир сказав їй, що з руками, як у неї, варто сидіти за фортепіано, а не працювати у цитрусовому гаю. «Я була звільнена й осоромлена, – писала вона, – і не прийняла б жодної підтримки від моїх друзів». Вона, ймовірніше, сподівалася на добре слово від Бен-Ґуріона. Натомість отримала його від Егезкеля Хальбовського, який був, за її словами, «добрий і ніжний, завжди знав, як заохотити та вселити віру і надію», – писала вона.[199] Шістнадцятого жовтня 1906 року Бен-Ґуріон писав батькові: «Я сьогодні живу один». Це був його двадцятий день народження.[200] Його самотність була найбільшою проблемою. Він вирішував її двома способами: письменством і політикою.
4. Іноземна робоча сила
Бен-Ґуріон
Zemach 1965, p. 107ff.
Lavi 1957, pp. 253, 257ff, 329.
Піонери мали власного місцевого філософа, чоловіка, на три десятки років старшого за більшість із них. Його звали Аарон Давид Гордон. Невелика громада працівників-сіоністів сприймала його як провідника, духовного наставника та морального авторитета. Окрім політики та ідеології вони також отримували від нього настанови щодо сексу та сімейного життя. (Zemach 1983, p. 61; Tsur 1998, p. 112ff.; матеріали інтерв’ю Бен-Ґуріона з Га-Йерушалмі від 28 лютого 1972 року, BGA).
Rachel Beit Halahmi 2006, p. 76.
Лист Бен-Ґуріона до батька від 16 жовтня 1906 року, наведений у Erez 1971, p. 80.