Останній шанс на кохання. Людмила Волок
Читать онлайн книгу.
піду ляжу. – Аня і справді мала не надто добрий вигляд: бліда, під очима кола.
Дівчина й раніше скаржилася на головний біль – останнім часом він виникав дуже часто, і Аня довго лежала в ліжку, втомлено прикривши повіки. Віра Миколаївна непокоїлася й говорила, що треба відвідати лікаря. Ліка ж вважала, що дочка просто забагато часу проводить за підручниками та книгами, тому ніхто не поспішав у поліклініку.
Аня вийшла з машини й раптом незграбно вхопилася однією рукою за капот. Віра тицьнула букет Григорієві та кинулася до внучки. Аня злякано прошепотіла:
– Бабусю… Мені… – і впала на землю.
– Гришо, швидку, негайно!
Садівник узявся викликати швидку, а Віра опустилася навколішки біля Ані. У внучки почалися судоми. Віра тримала її голову й постійно повторювала:
– Аню, Анечко… Аню, Анечко…
Налякана покоївка Світлана вибігла надвір і заголосила:
– Так що ж це таке, га? Що ж робити, Господи?
– Води принеси!.. – уривчасто скомандувала Віра.
– Швидка буде хвилин за десять, – доповів Григорій і завмер, не знаючи, що робити далі.
Судоми припинилися. Віра змочила водою скроні дівчини. Вона повільно відкрила очі та спробувала сісти. Віра обійняла внучку. Швидкої дочекалися, так і сидячи на нагрітому вересневим сонцем тротуарі. Віра гладила Аню по голові, як маленьку, і примовляла:
– Дівчинко моя дорога, все буде добре…
Але добре не стало. У машині швидкої Аню знудило, і від тривоги, яка читалася в очах лікаря швидкої, у Віри Миколаївни похололо в грудях і стислося серце.
Через кілька годин Ані трохи полегшало, але додому її, звісно, не відпустили. Віра Миколаївна рішуче заявила, що нікуди не поїде, і їй дозволили провести ніч у кріслі, що стояло в кутку Аниної окремої палати.
Обстеження зайняло весь наступний день. У приватній клініці, куди привезли Аню, було найсучасніше обладнання і прекрасні фахівці, але наприкінці дня лікар викликав Віру Миколаївну в кабінет і повідомив, що потрібно їхати до іншої лікарні.
– Боюсь, у мене дуже погані новини. Є підозра, що у вашої онуки пухлина мозку.
Віра з жахом глянула нього:
– Що? Пухлина?.. В Ані?!
– Мені дуже шкода. Вам необхідно якомога швидше – я б сказав негайно – звернутися до онкологів. У мене є хороший друг, один із кращих фахівців у цій галузі – Максим Леонідович Смирнов, я зателефоную йому й випишу направлення. Сподіваюсь, він зможе чимось вам допомогти.
Він говорив слова розради, хоча розумів: те, що побачив на знімку, навіть без спеціальних знань кваліфікується як одна з останніх стадій раку.
Віра набрала номер Смирнова, і він її напрочуд швидко згадав.
– Доброго дня, Максиме Леонідовичу! Це говорить Віра Ляшенко, я у вас була кілька років тому на прийомі. Раптове схуднення…
– Аякже, пам’ятаю прекрасно! Ви ж тоді так і не прийшли на профілактичний огляд, і я, правду кажучи, засмутився. Як у вас справи? Сподіваюся, все добре?
– Ні. Все