Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі. Харукі Муракамі
Читать онлайн книгу.
домовлялися плавати на ту саму годину. Обоє долали кролем довгу дистанцію, хоча Хайда був трохи швидшим. У школі він відвідував секцію плавання, тому плавав гарно, без зайвої напруженості. Лопатки красиво ковзали над поверхнею води, мов крила метелика. Цкуру, після того як Хайда пояснив йому, на що треба звернути увагу, та попрацювавши над м’язами і технікою, зміг врешті від нього не відставати. Спершу вони говорили здебільшого про техніку плавання. Потім поступово їхні розмови почали охоплювати ширшу тематику.
Хайда був вродливим юнаком, невисоким на зріст. Мав дрібні і тонкі риси обличчя, як античні грецькі статуї. Однак його обличчя приваблювало не так красою, як класичністю, інтелектуальністю та скромністю. Думка про його вродливість якось сама собою сформувалася після багатьох зустрічей. Водночас його не можна було назвати яскравим красенем, що відразу привертає до себе увагу.
Коротко підстрижене волосся трохи кучерявилося. Хайда незмінно був одягнений у штани з цупкої бавовни і сорочку світлого кольору, з чого можна було зрозуміти, що він небагато уваги приділяє одягу. Але яким би простим і невибагливим не було його вбрання, він знав, як носити його зі смаком. Хайда надзвичайно любив читати, хоча, як і Цкуру, майже не читав сучасних романів. Надавав перевагу філософським творам і класиці. А ще Хайда полюбляв драматургію, й особливо він любив грецькі трагедії та Шекспіра. Розумівся непогано в но та бунраку.[9] Хлопець виріс у префектурі Акіта, мав білу шкіру і довгі пальці.[10] Не пив алкоголю (як, зрештою, і Цкуру), умів відрізнити музику Мендельсона від Шуберта (Цкуру це було не під силу). Був страшенно сором’язливим, і коли в одному місці збиралося більше трьох людей, волів, щоби на його присутність не звертали уваги. На шиї у нього був давній глибокий шрам від ножової рани завдовжки десь із чотири сантиметри, який надавав загадкового акценту його м’якій постаті.
Оце навесні Хайда приїхав до Токіо з Акіти й оселився у гуртожитку неподалік університету, однак іще не встиг ні з ким ближче потоваришувати. Коли хлопці побачили, що мають багато спільного, почали проводити разом багато часу. Незабаром Хайда почав заходити до Цкуру в гості.
– Розкішні апартаменти! Важко повірити, що тут живе студент, – Хайда не міг стримати свого захоплення під час перших відвідин.
– Мій батько займається нерухомістю в Наґої, і його фірма має у власності кілька об’єктів і у Токіо, – пояснив Цкуру. – Якраз оця квартира пустувала, і мені дозволили в ній жити. До мене тут жила старша сестра. Коли я вступав, вона саме завершила навчання в університеті. Квартира зареєстрована на батькову фірму.
– То твоя родина заможна, еге ж?
– Більш-менш. Правду кажучи, я зовсім не знаю, заможні ми чи ні. Думаю, що батько також не знатиме, поки не збере докупи головного бухгалтера, адвоката й податкового та інвестиційного консультантів. Як наразі здається, у нас немає фінансової скрути. На щастя, завдяки цьому я можу тут мешкати.
– Але цей бізнес тебе не цікавить, так?
– Так. У цьому бізнесі треба переливати капітал з одного
Но та бунраку – види традиційного японського театру.
Акіта – префектура, що лежить на півночі острова Хоншю, на узбережжі Японського моря. Багата на опади, тому мешканці отримують менше сонця.