Про краснолюдків та сирітку Марисю = O krasnoludkach i sierotce Marysi. Марія Конопницька
Читать онлайн книгу.
той, хто дає
Наплювати в кашу!
І давай брязкати шаблями.
– Так нехай буде хоч половина! – каже чоловік.
Тоді король Блистек промовив тихцем:
– Ех, чоловіче! Коли б у тебе була не половина цих скарбів, а тисячна частка – то й це було б згубою для тебе. Велике багатство губить людину так само, як велика недуга, забирає силу з тіла, випирає дух із грудей, збиває з доброго шляху.
І тут усі хором:
– Гей, багач, ледащо,
Цурається праці!
Хоч живе – то нащо?
Коли замовкли, король Блистек знову промовив:
– Мати-земля не дала всіх своїх скарбів людям, тільки нам, своїм дрібним слугам, які стережуть їх, а не збагачуються ними, і не міняють дорогих перлів на сльози бідарів, не продають і не купують діамантів, із золота червінців не роблять, тільки втішають очі блиском тих багатств і прославляють землю-матір та пильно стоять на сторожі її скарбів.
На це селянин мовить:
– Якщо вже величність король такі ласкаві, то скажіть мені, звідки ці скарби беруться?
А король на те:
– Усі скарби постають в землі з того, що людина згайнує або занедбає. Дрібки змарнованого часу перетворюються на сапфіри, крихти нез’їденого хліба – на найясніші перли, частка сили, що не перетворилася на добро ні для себе, ні для кого іншого, – стає щирим золотом. Якби людина не марнувала і не занедбувала таких крихт, ці скарби були б її. А так вони йдуть у землю, і там ми їх пильнуємо.
Скробек аж роззявив рота й питає:
– То ви з-під землі? Як ті сліпі кроти? Господи Боже!
А король:
– Із-під землі все йде – і малі, і великі сили. Кожному земля дає стільки сили, скільки той може вмістити в собі.
– І що ж ви там робите?
А дрібнота хором:
Ми рахуємо піщинки,
У струмках малі краплинки,
Дрібні роси на траві,
Краплі поту на чолі.
Лічим квіти на лугах,
Листя лічим угорі
І записуєм гарненько
На березовій корі.
– Тьху! – сплюнув Скробек, – тільки слухай – вони тобі сім міхів вовни наговорять. А що я второпаю з цього? Накажіть уже, королю, цій своїй челяді, щоб мовчала, бо людині від цього співу в голові паморочиться, а я, як маю їхати, то поїду, аби тільки знати, куди і що за це матиму.
Він узяв у руки віжки і цмокнув на коняку, збираючись іти, бо сісти на возі не було куди.
– Їдь спокійно, чоловіче добрий! – сказав король і махнув скіпетром. – Ми нагородимо тебе за твою працю, кривди не матимеш.
– Та вже ж, нехай, – обізвався Скробек. – Покладаюся на ваше королівське слово. Куди ж заїдемо?
При цьому питанні всі заметушились, наче бджоли у вулику; один радив се, другий – те, тихий голос старого короля ледве чутно було у цьому галасі.
Раптом слово взяв Кошалек-Опалек і мовив так:
– Оскільки ніяке королювання не може бути без мудрості, а мудрості не може бути без книг, я вношу пропозицію: нехай цей добрий чоловік повезе нас туди, де найбільше гусей, щоб я міг вибрати собі нове перо і здобути нову славу.
Але Підземок, який так заліз у сіно, що ледве було