За Карпатськими горами,

      Ген за лісом, над потоком,

      Там стояла біла хатка,

      Хатку звали «Синім Оком».

      Вже ніхто й не пам’ятає,

      Хто назвав так цю хатину.

      Мабуть, тому, що у небо

      Задивлялась кожну днину.

      Може, тому, що раненько

      Її пестила зірниця

      Тим промінням миготливим,

      Що так сяє, золотиться.

      Може, тому, що поблизу

      Тихо річка котить воду,

      В ній блакитні очі неба

      Відбивають свою вроду.

      Чи то зірка вечорова

      Так жевріє тут ясненько,

      Як сльозина в яснім оці,

      Та, що кане на серденько.

      Чи то доля, чи недоля

      Спалахнула, впала тінню,

      Все ж людині відрадніше

      Під ясною неба синню.

      Так чи сяк, а все ж стояла

      Там за лісом над потоком,

      За Карпатськими горами

      Біла хатка «Синє Око».

      Чи голубка це воркує,

      Тужно так і так даремне,

      Чи то плаче соловейко

      По весні, що вже не верне?

      Чи то пуща так сумує,

      Чорна пуща стогне глухо,

      Віє вітер в чистім полі,

      Плаче-виє завірюха?

      То не плаче соловейко,

      То не пуща так зітхає,

      То ридає сиротина,

      Бо матусенька вмирає…

      Хто сирітку ту пригорне?

      Хто дасть їсти їй щоднини,

      Сльози витре з очей синіх

      У нерідної дитини?

      У колисці колихалась

      З золотистої вербиці,

      Тепер в запічку положать

      Чи на чорній на землиці.

      То ж матусенька бувало

      Пісеньками зі сну будить,

      Тепер злими голосами

      Вже покличуть чужі люди.

      Білим хлібом, добрим медом

      Годувала, як пташину, —

      Гіркий хліб сирітський буде!

      Нужда, голод ждуть дитину.

      Із тонкого полотенця

      Сорочки були пошиті,

      А тепер їй доведеться

      Пасти гуси у лахмітті!

      Гасне сонце за горами,

      Стали й зорі погасати,

      Мати вмерла у дитинки,

      В сиру землю пішла мати.

      День і ніч Марися плаче,

      Плаче вранці, плаче ввечір…

      Пташки з вирію вернулись,

      Ось і ластівка щебече.

      В небі жайворонки милі

      Вже співають від неділі,

      Буйні трави зеленіють

      На матусиній могилі.

      На матусиній могилі

      Стала дівчинка ридати,

      Вже чужії злії люди

      Виганяють її з хати.

      Ой, прогнали до схід сонця,

      Ой, прогнали опівночі,

      Йди у найми, сиротино,

      Забирайся світ за очі!

      Забирайся світ за очі

      Чужі гуси гнать на росу,

      Нехай