Із медом полин. Жанна Куява
Читать онлайн книгу.
щоб назавтра втішатися жаданою хвальбою, виносили горілку відрами, яку охочі зачерпували глибокими ополониками.
Але на Марійку те не справило враження. Вона прикипіла поглядом до подруг, бо саме вони здалися їй найяскравішими з-поміж цього всього безколірного юрмиська.
Найкрасивіша, звісно, Валька. Вона мала такий завидний вигляд! Височенька, тонка талія, помітно випнуті стегна й манливі груденята – це все вона акуратно заховала за сімома ґудзиками-замками приталеного, з натуральної шерсті, світло-блакитного пальтечка, прикрашеного лазуровим, зі сріблястим полиском, норковим комірцем. Темно-сливові шкіряні чобіточки на невисоких підборах і смоляні лайкові рукавички додавали чорноволосій красуні ще більшої пишності та виразності. Крім цього, мала навдивовижу сяйливі, аж, здавалося, неприродні яскраво-зелені очі. Повіки вона завжди підводила смарагдовими тінями. Не було таких прегарних зіниць в окрузі. І Валька це добре знала… Того вечора вона скидалася на кришталеву чарочку, яку не кожен насмілиться взяти до рук чи бодай торкнутися, щоб припадком[22] од грубого натиску чи банальної незграбності вона не розсипалася на друзки. Валька танцювала не по-сільському граційно та стримано. Здавалося, вона залучає до цього кожну клітину свого тіла: такі вдатні були її рухи.
Показну подругу намагалася копіювати Тетяна. Пізня донька Петра Онищука, що його рід славився в селі довгим віком, часто поміж подруг виявляла характер своєї матері, яку в селі охрестили Шолудихою, від слова «шолудива», тобто капосна. Ось уже багато літ Тетянина мати, Оксана, не мирилася зі своєю старою, як світ, але здоровою, як вода, свекрухою. І хоч у дівоцькій компанії швидко здіймалася буча, та швидко вщухала: Тетяна мала великий дар залагоджувати сварки й непорозуміння. Напрямки не вибачалася, але добирала такі влесливі слова й примовки, обсипала дівчат поцілунками, обгортала обіймами, що вони миттю забували про недавню суперечку.
А ще Тетяна була вельми беручка до роботи. Не тому, що їй і старшому на три роки братові Миколі раз по раз мати нагінки давала. А тому, що натуру таку мала. Перейняла її від достобіса роботящого татка. Саме він утлумачував дітям важливість сільської праці, повторював народне «сади деревину – будеш їсти садовину» або «рання пташка росу п’є, а пізня слізки ллє»… А що в школі вчитися Тетяні було нецікаво, то поклала вона собі стати чи не найкращою хазяйкою в усій окрузі! Бо й справді поратися по господарству вміла ліпше за матір, якій, поки прочухани пороздає, нема коли й до роботи братися…
Тож Тетяна в свої п’ятнадцять могла спокійно виходити заміж, бо, зі слів сільських господинь, з якими дев’ятикласницею на весіллях усіляку смакоту готувала, мала до цього хист. А вона й не відхрещується і не брикається од раннього заміжжя, бо ось уже кілька місяців із вечірніх походеньок її проводжає додому бравий парубок Митько, який допіру з армії повернувся. Чим не майбутній чоловік і хазяїн? До міста теж не рветься, йому б із конем воловодитися: сіно скакунові носити, напувати, по дрова до лісу їздити… Дарма, що любить у компанії
Припадком – випадково.