Із медом полин. Жанна Куява
Читать онлайн книгу.
Марійка не вгавала:
– Тогово-но, я колись, як бачила людей у рясах, то боялася їх, думала: дивні якісь, не од світу сього, – її щоки вмить покрилися червонястими плямками. – А монахи справді свідки того, що є, Валько, вищі цінності, ніж те, у що вбратися, що поїсти чи як добре вийти заміж…
– Не ряса, а молитва робить монаха монахом, – процитувала Валька котрогось із багатьох прочитаних авторів. – Але звідки тобі знати, що саме там ти заспокоїшся, станеш щасливою?
– Нічого я не знаю… Але, тогово-но, чогось-то в моїй родині всі жінки приречені на самотність, – виголосила гірку правду.
– Усе в твоїх руках, Марійко, – хутко, проте рівно сказала Валька. – Подивися на оцю жінку, – вказала на щасливу й таку некрасиву мадонну з дитям, що досі сиділа на лаві й світилася од щастя.
Марійка спинила на ній погляд. Зморщила лоба, придивилася, злегка скривилася, задумалася.
– Гадаєш, вона завжди була така щаслива? – поставила Валька риторичне запитання. – Уяви, як їй жилося в дитинстві й замолоду…
Марійка на мить зазирнула в кумині очі. А й справді, як така негарна жінка могла зустріти батька своєї дитини? Хто спокусився на таку некрасу?
– От і поглянь, як усе може змінитися, коли не впадати у відчай, а домагатися свого, – виснувала Валька.
Обидві куми притихли. Тоді, коли до автобуса, ніби міхи-кубинці,[10] ввалювали сваркі й дратівливі пасажири, подруги не зводили очей з маленького щасливчика, що зворушливо чеберяв ногами на маминому невигадливому приполі.
– А тобі кумочко, нічого якраз не бракує, щоб бути щасливою, – всміхнулася Валька, маючи на увазі кумину хай не яскраву, проте й не погану зовнішність.
– Долі, Валько, долі мені бракує, – відказала.
– Якось бабуня мені притчу розповіла, – провадила Валька. – Одному чоловікові здавалося, що його життя нестерпно тяжке і що ніхто на землі гірше за нього не живе. От він пішов до Бога, переказав усі свої нещастя-біди й попросив: «Боже, дозволь мені вибрати для себе інший хрест». Бог подивився на прохача з посмішкою, завів у сховище, де були хрести, і сказав: «Вибирай». «О, їх так багато і всі такі різні! – здивувався чоловік. – Великі, маленькі, середні, легкі, важкі…» Довго ходив сховищем, роздивлявся на хрести й урешті вибрав собі найменшого і найлегшого. «Можна, цього собі візьму?» – спитав Бога. «Можна, – відповів Господь. – Тим паче, що це і є твій хрест».
Договоривши, Валька згадала про смерть Марійчиного чоловіка Василя, з яким подруга прожила в парі близько двох років. Може, тоді вона й сподівалася, що все зміниться. Але чи так сильно цього хотіла? Чи старалася зберегти новоспечену родину? Чи просто жила, не докладаючи зусиль?
– Ти, Валько, тогово-но, змалку біди не знаєш, – не соромилася прямоти Марійка.
Валька звела вуста в півусмішці. Подруга вела далі:
– Видно, така ваша родина – щаслива. А візьмімо, наприклад, Ритку… Скільки ми, тогово-но, просили її змінитися, змінити своє життя, а вона все одно
Кубинець – великий мішок з-під кубинського цукру з грубої та міцної джутової пряжі, який уміщує до шести кошиків картоплі. –