Право на вбивство. Ксенія Циганчук
Читать онлайн книгу.
зазирання сюди стало, немов ритуалом. І попри це, йому й досі не вдалося дізнатися, чи зустрічається з кимось дівчина. Питати він не мав кого – усі їхні спільні знайомі насправді були друзями Тані. У своїх знайомствах Єгор обмежувався суто колегами.
Та й то, з більшістю він ніколи не мав особливого бажання спілкуватися.
Ще з інституту Скляр зажив слави відлюдька. А дехто навіть звинувачував його у зверхності. За цієї причини слідчий ніколи не мав багато друзів. Ні в Луцьку, де він пропрацював більшу частину своєї кар’єри, ні тут, у Рівному. Коли, перебуваючи пів року тому в Харкові, Єгор припустився помилки у веденні справи, почалося службове розслідування. Чимало заздрісників сповнилося надії, що його звільнять. На Єгора налетів такий шквал критики (переважно незаслуженої), що Скляр і сам вірив – доведеться піти зі служби.
Чутки про те, що відбувається, дійшли до батька – колишнього слідчого, надто шанованого, аби хтось дозволив собі його ігнорувати. Попри категоричну Єгорову відмову прийняти допомогу, він потурбувався про те, щоб від сина відчепилися. Єдине, що для батька було неможливим (та й для будь-кого іншого), – змусити всіх заздрісників стулити писки. Тож тепер Єгор жив в умовах постійних доносів та контролю з боку керівництва та колег.
«До біса все!» – Єгор вийшов з інстаграму й пошукав у телефоні значок «Нотатки».
Усі важливі нюанси розслідувань Єгор завжди занотовував у смартфоні – у той час, як інші колеги досі користувалися блокнотами. Кир’ях взагалі примудрився відкопати записник, які були популярні в дев’яності, якщо не у вісімдесяті. Сторінки блокноту виявилися пожовклими, і Єгор підозрював, що той справді завалявся в оперативника ще з давніх часів. Єгор ніяк не міг збагнути: навіщо мати смартфон (фактично мінікомп’ютер) і при цьому користуватися ним лише для дзвінків та соцмереж? Сам же Скляр обожнював все сучасне. Щоправда, грошей у нього на таку техніку бракувало, тож слідчий обмежувався тим, що спостерігав за новинками за допомогою інтернету.
Скляр перечитав усю наявну інформацію по справі Павелкова. Відтак передивився фото. Нічого нового не зауваживши, вийшов з програмки й байдуже роздивився навколо. Люди проходили повз, не звертаючи на нього особливої уваги. Дехто носив захисні маски. Від завтра – у країні карантин на два тижні. Усе зачиняється, людей по можливості переводять працювати з дому. Тільки от поліції це аж ніяк не стосується.
Силою волі Єгор переборов бажання вкотре зайти в інстаграм і передивитися профіль Тані. Як правило, таке залипання тривало довго, час йшов, а робота (якої й без того по самі вінця) стояла на місці. Скляр змирився з власною долею, підвівся й попрямував на зупинку, щоб повернутися до своєї в’язниці – кабінетику в міськвідділу.
Смартфон видав характерний звук сповіщення у вайбері, Єгор апатично розблокував екран, очікуючи побачити там повідомлення по роботі – він вже давно не чекав сповіщень від Тані. То Войтюк надіслав важливу інформацію: номер телефону, місце роботи та адресу кращого приятеля