Осіннє Рондо місячної ночі. Алла Рогашко
Читать онлайн книгу.
душу немов хтось розіп’яв. Не бачити коханого?! Як?! Вона мусить його бачити, мусить!!! Як же без нього?… Вона обіцяла йому, що не відпустить його руку, що би не сталось, не відпустить. Що тепер? Що?!! Повинна відпустити? А він же чекатиме її увечері… О, ні! Ні!!! Як же нестерпно!!!
Він швидко йшов вулицею у хвилюючому передчутті зустрічі з коханою і думав про весну. Про цю весну, котра дарувала йому таке неймовірне, запаморочливе щастя! Чи знав він, що його життя так кардинально зміниться в одну мить? Зміниться завдяки ЇЙ. Він закарбовував у пам’яті все до найменших подробиць: той день, коли вперше почув музику, яку відтворювали її маленькі ніжні пальчики, перший погляд, котрим відкрила вона йому свою душу, першу зустріч під ліхтарем, її очі, сповнені ніжності й кохання, дивний образ, лагідні руки… Він смакував цими спогадами, наповнюючи душу блаженним нектаром по самі вінця. А ще – дякував Богу, котрий дозволив увійти в його життя коханню. Так, він був упевнений, що якби не Бог, то нічого би не змінилось, і жив би він, як і раніше, не знаючи ЇЇ. А як би він міг її пізнати, коли б не заманулось йому раптом прогулятися там, де музикувала ВОНА? Він не може пояснити, чому пішов саме туди – він же там ніколи не ходив! Так. Це просто диво, дароване Богом, котрий і повів його туди – назустріч щастю.
…Ось і їхнє місце – рідна вуличка, ліхтар. Коханої ще немає. Стояв, вдивляючись у кінець вулички, звідки вона завше з’являлась, чекав. Утім, час минав, а коханої все не було. Де ж вона? Чому так довго не йде? Хоч би все було добре з нею… Та що це він? Усе добре! Все добре з нею. Вона прийде. Обов’язково прийде. А він чекатиме на неї тут.
Смеркало. Уже й ліхтар запалили, та Степан усе ще не втрачав надії побачити кохану. Стояв і терпляче чекав, відганяючи тривожні думки. Проте, коли зовсім стемніло, помчав до її будинку. Спинився під деревом, пильно вдивлявся у вікна, але ті були щільно затулені фіранками. У вікні коханої було темно.
Що ж сталось? Чому вона не прийшла? Чому відпустила його руку?…
Постояв, доки не стемніло у вікнах, і почвалав геть. Вона прийде завтра. Вона обов’язково прийде завтра, а він чекатиме на неї. І все знов буде добре. Так!
Знайшов у пив’ярні Якова. Кинувши на стіл капелюха, мовчки сів навпроти друга. Замовив велику гальбу пива і, перехиливши, спорожнив.
– Що, не прийшла? – обережно спитав Яків, співчутливо дивлячись на темного, як ніч, Степана.
– Вона прийде! Прийде завтра! – гримнувши порожньою гальбою, буркнув.
– От про це я тобі й казав, пам’ятаєш? Не для тебе вона. Не бути вам разом.
– Припини мені причитати! Для мене – не для мене… Що ти, в біса, можеш знати про НАС?
– Її батько не дозволить вам бути разом – ось це я знаю точно! Вони – польська знать, а ти – простолюдин, розумієш? Тому те, що ви собі там мрієте, – то вже другорядне, як ти не збагнеш! – не втихомирювався друг.
– То всьо бздура! Досить! – мотнув головою. – Вона вже моя! А я – її. МИ – ОДНЕ ЦІЛЕ! Все інше не має значення, все інше – другорядне!
Яків промовчав. Ну що з ним поробиш: впертий як віслюк! Може, він і правий.