Замогильні записки. Франсуа Рене де Шатобріан
Читать онлайн книгу.
чиїх спадкоємців вони хотіли захистити. Все це убоге військо, не отримуючи від принців жодного су, вело війну власним коштом, тоді як декрети довершували наше розорення і кидали наших дружин і матерів до в’язниці.
Старі минулих часів не були такі нещасні й самотні, як нинішні: вони втрачали друзів, але життя навколо них не змінювалося; чужі для молоді, вони не були чужими для суспільства. Ті ж, хто тепер затрималися на цьому світі, бачили смерть не тільки людей, а й ідей: переконання, звичаї, смаки, радощі, жалі, почуття – все, що їх оточує зараз, їм абсолютно незнайоме. Вони з іншого тіста, вони не схожі на плем’я, що є свідком їхнього присмерку.
Та все ж, французи XIX сторіччя, майте повагу до цієї старої Франції, яка нічим не гірша за вас. Ви теж постарієте, і вас, як і нас, звинуватять у тому, що ви тримаєтеся за віджилі ідеї. Ті, кого ви перемогли, – ваші батьки; не відрікайтеся ж від них: у ваших жилах тече їхня кров. Якби вони не зберегли благородну вірність старовинним звичаям, ви не почерпнули б у цій усмоктаній з материним молоком вірності ту силу, яка прославила вас в епоху, коли перемогли звичаї нові; чесноти нинішньої Франції – не що інше, як чесноти Франції вчорашньої, що змінили свою зовнішність.
‹Облога Тіонвіля; битва під Бувіном›
15
‹…› Наступ на Тіонвіль
Обложені й гадки не мали, що наші війська підступлять з цього боку, тож, не завбачивши такої зневаги, залишили південні стіни незахищеними; втім, нам однаково завдали чосу: гарнізон виставив подвійну батарею, яка пробила наш бруствер і вивела з ладу дві гармати. Небо палахкотіло; нас огортали хмари диму. Я навіть побував у ролі маленького Олександра: виснажений втомою, міцно заснув майже під колесами лафета, який охороняв. Уламком снаряда, що розірвався за шість дюймів від землі, мене поранило в праве стегно. Раптово прокинувшись, але не відчуваючи болю, я зрозумів, що поранений, тільки коли побачив кров. Я перев’язав ногу хусткою. У бою на рівнині дві кулі пробили мій ранець. Атала, як зраджена донька, захистила свого батька від ворожого свинцю: їй залишалося тільки витримати вогонь абата Морелле.
О четвертій годині ранку війська князя фон Вальдека припинили стрілянину; ми вирішили, що місто здалося; нічого схожого: брама не відчинилася, і нам довелося подумати про відступ. Після важкого триденного переходу ми повернулися на свої позиції.
Князь фон Вальдек наблизився до міського рову і спробував перебратися через нього, сподіваючись, що несподівана атака змусить Тіонвіль здатися: ми все ще думали, що місто роздирають розбрати, і спокушалися думкою про те, як місцеві роялісти відкриють принцам браму. Австрійці вели стрілянину, покинувши укриття, і втратили багато людей; князеві фон Вальдеку відірвало руку. А в той час, коли під стінами Тіонвіля люди втрачали краплі крові, в паризьких в’язницях кров лилася струмками; моїй дружині та сестрам загрожувала набагато більша небезпека, ніж мені.
16
Зняття