Кіт Мурлика до дороги

      Добре взяв за пояс ноги,

      В торбу впхав печену миш

      І лісочком, холодками,

      Так на підвечерок самий

      Він прибув до Лисович.

      Стукнув в браму, дожидає…

      Лис в кватирку виглядає.

      Кіт Мурлика шапку зняв,

      Поклонивсь йому низенько,

      Привітав його борзенько

      Та й такі слова сказав:

      «Не прогнівайся, нанашку!

      Не приніс я жадну фрашку,

      Але царський вам наказ:

      Другий раз се цар, наш владця,

      Через свойого післанця

      На свій суд ось кличе вас.

      Що тут довго говорити!

      Дуже цар на вас сердитий,

      Тож я раджу вам: ходіть!

      Цар поклявся на корону:

      Як не ставитесь до трону,

      То пропащий весь ваш рід».

      «Мурцю! – скрикнув Лис Микита.

      От не ждали! От візита!

      Боже милий, як я рад!

      Ну, ходи в мої обійми!

      А про те казать не смій ми,

      Щоб як стій іти назад!

      Таж Лисиця, твоя тітка,

      Так тебе видає зрідка,

      Що не пустить нас під ніч.

      А маленькі Лисенята,

      Чи ж вони пустили б брата?

      Ні, то неможлива річ!

      Повечеряєм гарненько,

      Проспимося, а раненько

      Холодком – та й в божу путь!

      Я про царський суд не стою.

      А що рад піду з тобою,

      Ти про сеє певний будь!

      Он з Медведем інше діло!

      Ти розваж: прийшов Бурмило,

      Мов розбійник, у мій двір.

      Та й до мене з криком, фуком,

      З величезним в лапах буком —

      Я ж малий, слабенький звір!»

      «Ой, нанашку, – рік Мурлика, —

      Ласка ваша завелика…

      Але ліпше ми не ждім!

      Ніч чудова, місяць світить…

      Попрощайте жінку й діти,

      Та й у путь як стій ходім!»

      «Мурцю, – каже Лис, – май розум!

      Ніч не тітка, ми не возом

      Будем їхать, ні літать.

      Всяка погань лісом лазить,

      Ну ж но хто на нас наважить!

      Ні боротись, ні втікать!»

      Ті слова Кота Мурлику

      Кинули у дрож велику.

      «Ваша правда, – він сказав, —

      Мушу на ніч вже лишиться…

      Та скажіть, щоб поживиться,

      Де б я тутка що дістав?»

      «Що ж, не гнівайсь, Мурцю дільний!

      Чоловік я богомільний,

      Піст твердий держу день в день.

      Та тобі вже я придбаю

      Найсмачніше, що лиш маю:

      Крижку меду з’їж лишень!»

      «Меду? Тьфу! – відрік Мурлика.–

      Най Бурмило мід той лика!

      Ним мене ти не вкормиш!

      Та у вашому фільварку

      Чей же є де в закамарку

      Хоч одна порядна миш?»

      Лис Микита рік до Мурка:

      «Ти жартуєш! Навіть турка

      Я б мишми не трактував!

      Що ти видумав, небоже!

      Миші їсти!.. Милий боже!

      Про таке