Сяйво. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
хліб – тридцять хлібин білого, двадцять чорного. Ми, щоб ви так знали, намагаємося підтримувати расовий баланс в «Оверлуку». Звісно, я розумію, що піісяти хлібин вам не вистачить на весь час, але тут повно інгредієнтів, і свіже краще за заморожене в будь-який день тижня. Отут маєте вашу рибу. Їжа для мозку, правильно, доку?
– Це правда, мамо?
– Якщо містер Хеллоран так каже, любий, – посміхнулася вона.
Денні наморщив носа:
– Мені не подобається риба.
– Геть-чисто хибна думка, – сказав Хеллоран. – Ти просто ніколи не куштував риби, якій би подобався ти. Ось цій рибі, що тут, ти точно сподобаєшся. П’ять фунтів райдужної форелі, десять фунтів палтуса, п’ятнадцять бляшанок тунця…
– Ой, так, мені подобається тунець.
– …і п’ять фунтів найсолодшої солеї[75], яка бодай колись плавала в морі. Хлопчику мій, коли настане весна, ти будеш дякувати старому… – Він клацнув пальцями так, ніби щось забув. – Ану, як мене звуть? Здається, в мене це вилетіло з голови.
– Містер Хеллоран, – регочучи, оголосив Денні. – А для друзів – Дік.
– Авжеж, правильно! А оскільки ми друзі, то я тобі Дік.
Прямуючи вслід за Хеллораном до дальнього кутка, Джек з Венді обмінювалися здивованими поглядами, обоє намагалися пригадати, чи той називав їм своє ім’я.
– А отут я поклав дещо особливе, – сказав Хеллоран. – Сподіваюся, друзяки, вам сподобається…
– Ох, справді, не обов’язково було, – розчулено вигукнула Венді. Там лежала обплетена широкою пурпуровою стрічкою, з зав’язаним згори бантиком, двадцятифунтова індичка.
– Ви мусите приготувати собі індичку на День Подяки, – поважно промовив Хеллоран. – Здається, тут є й каплун до Різдвяної вечері. Поза всяким сумнівом, ви на нього натрапите. А тепер ходімо вже звідси, поки ми всі не підхопили собі пі-невмонії. Правильно, доку?
– Правильно!
Чудеса продовжилися і в холодній коморі. Десь із сотня ящиків сухого молока (Хеллоран без жартів порадив їй купувати для малого свіже молоко в Сайдвіндері, допоки зберігатиметься така можливість), п’ять дванадцятифунтових мішків цукру, галоновий слоїк чорної меляси, крупи, у скляних слоїках рис, макарони, спагеті; ряди бляшанок з фруктами й фруктовими салатами; близько бушеля свіжих яблук, які всю комору пропахтили ароматом осені; сушені родзинки, сливи й абрикоси («Оправляйся регулярно, якщо хочеш буть щасливим», – проголосив Хеллоран і вибухнув розкотистим реготом до стелі комори, де на залізному ланцюгу повис єдиний старомодний світильник у формі кулі); глибокий рундук, повний картоплі; і менші запаси помідорів, цибулі, ріпи, гарбузів і капусти.
– Слово честі… – мовила Венді, коли вони звідти вийшли. Після тридцятидоларового тижневого бюджету на бакалію, побачена нею кількість усіх тих свіжих харчів так її приголомшила, що вона не була в змозі доказати, чого саме стосується те її слово.
– Я вже троха запізнююся, – сказав, поглянувши собі на годинника, Хеллоран, – тому пропоную вам самим пройтися по шафах і холодильниках, коли ви вже влаштуєтеся. Там сири, консервоване молоко, солодке
Солея, або морський язик, – делікатесна риба з ряду Камбалоподібні.