Талісман. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
І якщо ти гадаєш, що те, що ти робиш у тому грьобаному Нью-Гемпширі, і є турботою про Джека, то ти хвора значно серйозніше, ніж я вважав.
– Чого ти хочеш, Слоуте? – спитала Лілі втомленим голосом.
– Ти знаєш, чого я хочу – я хочу, аби про всіх подбали. Хочу, щоб усе було чесно. Я потурбуюся про Джека, Лілі. Я даватиму йому п’ятдесят тисяч доларів на рік – подумай про це, Лілі. Подбаю, щоб він навчався в хорошому коледжі. Ти ж навіть до школи його не пускаєш.
– Шляхетний Слоут, – відказала матір.
– Гадаєш, це відповідь? Лілі, тобі потрібна допомога, і тільки я пропоную її.
– У чому твоя вигода, Слоуте? – запитала матір.
– Ти пречудово це знаєш. Усе по-чесному. Я беру те, що належить мені. Твою частину в «Сойєр & Слоут»: я дупу надірвав, працюючи на цю компанію, і вона має бути моєю. Ми могли б уладнати всі справи з папірцями завтра зранку, а тоді подбати про тебе.
– Так, як ти подбав про Томмі Вудбайна, – сказала вона. – Часом я думаю, що ви з Філом були аж надто успішними, Морґане. Компанією було значно легше керувати, доки ви не влізли в інвестування нерухомості та продюсерство. Пам’ятаєш часи, коли вашими клієнтами були тільки кілька коміків-невдах та ще з півдюжини перспективних акторів і сценаристів? Життя до мегаприбутків мені подобалося куди більше.
– Легше керувати? Ти що, глузуєш? – заволав дядько Морґан. – Ти навіть собою керувати не можеш! – Тоді він спробував угамуватися. – І я пропущу повз вуха твою згадку про Тома Вудбайна. Це занизько навіть для тебе, Лілі.
– Слоуте, я зараз покладу слухавку. Тримайся звідси подалі. І тримайся подалі від Джека.
– Лілі, ти зараз поїдеш до лікарні, й ця біганина тоді…
Мама поклала слухавку, обірвавши на середині речення дядька Морґана. Сам Джек також тихо поклав слухавку. А тоді підійшов на кілька кроків ближче до вікна, щоб його не було видно біля телефону у вітальні. З-за зачинених дверей спальні не було чути нічого, окрім тиші.
– Мамо? – гукнув він.
– Так, Джекі? – У її голосі вчувалося легке тремтіння.
– Усе добре? З тобою все гаразд?
– Зі мною? Звісно. – Тихими кроками вона підійшла до дверей і зі скрипом відчинила їх. Їхні погляди перетнулися: блакить із блакиттю. Лілі відчинила двері навстіж, і їхні очі зустрілися на довгу, напружену мить. – Звісно, усе гаразд. Чому б це мало бути інакше? – Погляди розчепилися. Якесь особливе знання майнуло зараз між ними, але яке? Джек питав себе, чи знала вона, що він підслуховував; а тоді збагнув, що тим знанням було – уперше за весь час – визнання її хвороби.
– Добре, – промовив він, цього разу збентежено. Хвороба його матері, непристойно велика невисловлена примара, виросла між ними. – Я не знаю напевне. Просто здавалося, що дядько Морґан… – Він знизав плечима.
Лілі затремтіла, і Джек зробив іще одне велике відкриття. Його матір боялася – принаймні не менше, ніж він сам. Вона взяла до рота цигарку та з клацанням відкрила запальничку. Ще один пронизливий погляд її глибоких очей.
– Джеку, не зважай на цю заразу. Я просто роздратована, бо здається, я ніколи