Талісман. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
ти бігом не викотиш це барило, боюся, він захоче випробувати тебе на витривалість.
– Ясно, – відказав Джек. – Скажи йому, що я зараз буду.
Шкіра на руках у нього взялася сиротами, і зовсім не через вологий холод комірчини. Зі Смоукі Апдайком краще не жартувати. Смоукі – у паперовому кухарському ковпаку на вузькій голові; Смоукі – з пластмасовими вставними щелепами, замовленими по пошті, у довершеній рівності яких було щось жаске та навіть поховальне; Смоукі – з жорстокими карими очима на тлі підстаркуватих жовто-брудних білків. Смоукі Апдайк, якому дивним, незрозумілим – а від того ще страшнішим – чином удалося перетворити хлопчика на в’язня.
Ненадовго музичний автомат змовк, але гучне ревіння натовпу тільки посилилося як компенсація тиші. Якийсь ковбой з озера Онтаріо завів гучним п’яним голосом: «Єеееее-ХОУ!». Жінка скрикнула. Келих розбився. А тоді музичний автомат завівся знову, і звучав він, наче ракета, яка розганялася до потрібної швидкості, аби подолати земне тяжіння і полетіти на Сатурн.
Така місцина, де їдять те, що зіб’ють на дорозі.
Сирим.
Джек нахилився над одним з алюмінієвих барил і зсунув його десь на три фути. Рот скривився у гримасі болю; чоло спітніло попри пронизливий холод; спина не згиналася. Діжка зі скреготом і вищанням котилася по голому цементу. Важко дихаючи, Джек зупинився. У вухах дзвеніло.
Хлопчик підкотив до барила з «Бушем» візок, поставив його сторчма, а тоді знову підійшов до пива. Йому вдалося підняти його за дужки та пронести вперед – до візка. Та коли Джек спробував поставити вантаж, то втратив контроль: велике пивне барило важило лише на кілька фунтів менше за нього самого. Воно тяжко приземлилося на платформу візка, застелену рештками килима для пом’якшення таких приземлень. Джек одночасно намагався прилаштувати барило і вчасно забрати руки від нього. Але це робив надто повільно. Барило защемило пальці у задній частині візка. Пролунав гучний удар, та Джекові пощастило витягти звідти розпухлі й пульсуючі пальці лівої руки. Він поклав їх у рот і почав смоктати, мимовільно на очах з’явилися сльози.
Але було дещо значно гірше за прищемлені пальці: Джек почув тихе шипіння газу, що проходив крізь дренажний клапан барила. Якщо Смоукі під’єднає барило до апарата, а звідти піде піна… або, що навіть гірше, він зніме корок і пиво потужним фонтаном пирсне йому в обличчя…
Краще навіть не думати про це.
Минулої ночі, в четвер, коли він намагався притягнути Смоукі барило, воно завалилося просто на бік. Дренажний клапан вискочив і перелетів через кімнату. Білясто-золота пивна піна потекла по підлозі комірчини до дренажної труби. Джек закляк на місці, переляканий і застиглий, байдужий до волання Смоукі. Це був не «Буш», а «Кінґсленд». Не пиво, а ель королеви.
Саме тоді Смоукі вперше вдарив його – швидкий потужний удар, який відкинув хлопчика на облуплену стіну комірчини.
– Ось твоя зарплата за сьогодні, – сказав Смоукі. – І раджу тобі ніколи більше так не робити, Джеку.
Проте найбільше у фразі