Мазуревичі. Історія одного роду. Дарина Гнатко
Читать онлайн книгу.
чимось нагадував йому брата Орхипа, але Тихон на якийсь час повірив, що за допомогою Куцого зможе таки наблизитися до своєї мрії. За два місяці життя в місті він вже встигнув зрозуміти, що чесною працею він і до сивого чуба не зможе розбагатіти. Та й, якщо вже правду казати, особливого бажання працювати він не мав. А в Куцого працювати й не треба було, а тільки вправно володіти руками… Гроші почали з’являтися більші, ніж раніше, але все одно до мрії було ще дуже далеко, і Тихон скаженів від думки про те, що й він приречений прожити вбоге життя злидня, котрим жили його батьки. А він не хотів, до тремоту не хотів жити таким життям. Йому була потрібна розкішлива дійсність, потрібна була заможність тих панів, котрі мешкали у великих будинках на березі Дніпра. І потрібно то було не колись, там, у туманливому майбутньому, а саме зараз. Він до болю мріяв мати й розкішний дім на березі Дніпра, і гарний одяг, і прислужників, і виїзд гарний. Але ж не мав… і це полишало його розуму та спокою.
А потім він познайомився з Грицьком.
Високий, худий до неможливого, той вертлявий чоловічок зустрівся йому в одній корчмі, у котру забрівся він якось увечері, аби дешевим пивом залити ту свою гіркоту, те розчарування від нездійсненності мрії. Сидів, насупившись і геть не звертаючи уваги на чоловіка за сусіднім столиком, допоки до корчми не увійшов веселий, рум’яний молодик, вдягнений у гарний костюм.
Того, хто увійшов, одразу почали вітати.
– Щаслива людина, – почулося десь зовсім поряд, і Тихон, обернувшись, наштовхнувся поглядом на замислений і трішки мов заздрісний погляд сусіда, котрим той споглядав молодика в гарному одязі.
І несподівано йому зробилося цікаво.
– І чому це він щасливий? – запитався повільно.
Сусід криво усміхнувся.
– А чому ж не бути щасливим? Проїхався хлопець до Сибіру, купив собі земельки діляночку, який бідний не був, мати важко хворіє – але ж ризикнув, запозичив грошенят і не прогадав. Намив такого золота, що вистачить не тілько матінку вилікувати, а ще ціле життя й не думати об тім, аби на когось спину свою вгинати.
Тихон відчув, як швидко забилося серце.
– І що, у тім Сибіру можна розбагатіти?
– Якщо поталанить, то можна, – гигикнув незнайомець.
І ось Тихон тут, у Сибіру, а те кляте багатство продовжує вислизати з його рук, дражнить його. Тепер мусить їхати додому, маючи в кишені лише ту жалюгідну жменьку золота.
– До дідька його! – вилаявся Тихон і, рвучко відчинивши двері, вийшов з номера. Йому потрібно було негайно випити чогось міцного, бо інакше – а він то добре відчував – виллються те його внутрішнє напруження та розчарування, і тоді заспокоїти його не зможе й десяток людей.
Тихон проходив повз невеличку вітальню готелю, наміряючись знайти якусь собі випивку, коли почув, як його хтось гукнув.
– Тихоне!
Стрімко обернувся, сподіваючись узріти високу та худу постать Грицька, і заблимав вдивовано, побачивши, як поспинається