Мазуревичі. Історія одного роду. Дарина Гнатко
Читать онлайн книгу.
а можливо, і винюхуючи її, як той вовчисько. Мов на згадку, десь почулося протяжливе вовче завивання, та Маруся, що завжди полотніла під час цих страшних звуків, зараз навіть не звернула на них уваги. На неї полював вовкулака страшніший, ніж ті, далекі й невидимі.
Тихон же, постоявши посеред тієї галявинки ще хвилин зо п’ять, нарешті зрушив з місця, і Маруся втиснулася в дерево з такою силою, що заболіла спина, з невтішною думкою похваливши себе за те, що одягнула коричневу сукню, а не щось світле. Мазуревич ще раз зупинився, обдаючи все єство Марусі холодом, а потім пішов десь геть, зникнувши з очей. Вона судомно захапала ротом повітря, із жадібністю втягуючи його в себе, уже не звертаючи уваги на біль у спині. Але далі йти чомусь не наважувалася, відчуваючи невиразну тривогу й той страх, що тепер полишиться з нею, здавалося, на все життя. Стояла так, відчуваючи, як заповнює серце невимовний відчай. Вона не знала зовсім того, чи виживе в цю ніч, чи не стане вона для нею останньою, і цей чужий ліс – чи не зробиться він для неї холодною, сирою могилою? Похитавши головою, Маруся зіщулилася від внутрішнього холоду, повернула голову вправо й застигла, забувши навіть і закричати. Страх крижаним холодом пройшовся тілом.
Перед нею стояв Мазуревич.
Ця його поява перед нею була настільки стрімкою та несподіваною, що Маруся не встигла й злякатися. То потім страх почав сковувати тіло холодом, але вона більше не кричала, тільки безпорадно дивилася на нього, мовчки, мов заціпило їй, а потім він насмішкувато промовив:
– Гадала від мене втекти, га, Марусю?
Вона обпекла його ненависним поглядом.
– Навіщо ви вбили Сашу?
Мазуревич гмикнув.
– А ти не здогадуєшся?
– Вам потрібне було наше золото?
– Ти дуже здогадлива!
Маруся важко задихала.
– Але ж я так, задарма, свого життя не віддам…
– О, у тім я навіть і не сумнівався, – вдоволено розсміявся Тихон. – Ти знаєш, люба, ви з братом трішки неправильно народилися – ти мала бути чоловіком!
Вродливе лице Марусі покривилося.
– Я вас ненавиджу! – прошипіла вона прямо в лице Тихона, і далі…
Далі почалося для неї найжахливіше. Останні хвилини життя на цьому світі… Пекло, справжнє пекло, у потайну сутність котрого вона зазирнула вже зараз, ще за життя. Тишу байдужого нічного лісу знову розірвав її крик, коли Тихон ухопив її в обійми міцними руками, загрубілими від важкої праці та року тримання сокири з лопатою. Вона намагалася вирватися, билася та кусалася, божеволіючи від страху та гострого небажання і вмирати, і даватися в його руки. Ні, не для того ж вона була народжена, аби її життя міг обірвати ось так безглуздо якийсь негідник.
– Відпустіть мене!
– Навіть не сподівайся на те! – спокійно відгукнувся Тихон і кинув Марусю на землю.
Вона одразу ж спробувала зіскочити на рівні ноги, але не встигла. Важке чоловіче тіло навалилося на неї з такою силою та грубістю, що потемніло в очах і заболіло все тіло. Але Маруся ще не була готовою здатися, останній у житті страх надав