Двері чорної краплини. Пригодницьке фентезі. Олександр Викторович Манько
Читать онлайн книгу.
Ваня.
– Так, не схоже. І тепер про це дізнаються батьки і мені влетить.
– Проблема, співчуваю. І що тепер робити?
– Не знаю, – сумно відповів Петрик. – перш за все спробуй мене оправдати. Сказати, що вони брешуть. Ну а я, щось спробую придумати.
– Не спіши, – швидко мовив Ваня, – в мене є ідея.
– Яка?
– Пам’ятаєш, недавно ми говорили про привидів що з’являються опівночі на покинутій недобудові?
– Так, говорили. І що ти пропонуєш? Мені туди йти і до півночі чекати? Чи що?
– Ні, ти зараз підеш туди, вимажешся повністю в пісок та цемент, потім весь такий брудний прийдеш додому і скажеш що я тебе на це підговорив.
– Ти не думаєш що мені ще більше влетить, якщо я зроблю таку дурницю. Це погана ідея.
– Знаєш Петрику я тут почитав книгу по психології і знаю, як виплутуватись з таких ситуацій. Тому можеш повірити своєму найкращому другові і зроби як я прошу.
– І ти готовий мене виручити? – здивуванню Петрика не було меж.
– А я після уроків чекатиму в тебе вдома. Зрозумій, я полегшу твоє покарання. Скажу, що ми побилися об заклад.
– Дякую друг, зроби так. – Несподівано Петрика почали душити сльози.
Щоб друг не почув що він плаче він завершив дзвінок. Потім вимкнув телефон і пішов виконувати не надійний, але хоча б якийсь план.
Сили йти своїм кроком вже не було, бо звичка сидіти в школі, потім вдома, не додавала йому витримки. Тому він проїхав пару зупинок на автобусі, коло недобудови вийшов.
Це місце не охоронялося і стояло пусткою, скільки він себе знав. Бетонні плити, стояли разом з купами побитої цегли і оголеною арматурою. Тин з гнилих дошок не захищав це місце ні від вітру, ні від людей, які вже давно розібрали більшість стін на матеріали.
Петрик знайшов місце де мокрий пісок, перемішаний з застиглим цементом, лежав на землі. Він зняв рюкзак, підійшов і нумо обмазуватись з ніг до голови. Його мало хвилював зовнішній вигляд в цей момент, найбільше йому хотілось щоб його не покарали. Бо батьки в нього хоч і не були надто суворими, та давити на совість, уміли сильно. Його почуття зараз роздирали на дві частини. Гордість, що в нього є такий хороший друг і підлість дівчат, які не можуть тримати язик за зубами. Вони, мало того що збрехали і не те, що потрібно видали за правду, так і ще будуть вимагати від нього нагороди.
Коли він закінчив то ввімкнув телефон щоб побачити котра година. У Івана уроки закінчяться через півтори години. Телефон повідомив що Петрик має п’ять пропущених дзвінків від мами. Вдома буду оправдовуватися, – подумав Петрик і з хвилюванням, вимкнув телефон.
Сонце вже припікало і Петрик пішов у тінь самої високої стіни. Як і передбачував, зняв куртку. Щось відбулося, щось не помітне та таке, що змушувало привернути до себе увагу. Він притулився до стіни і відчув поряд якесь невловиме, дуже тихе пищання. Стало цікаво, довелося йти на звук. В бетонній ямі разом з арматурою, яка стирчала в різні сторони, Петрик побачив пташине гніздо.