Двері чорної краплини. Пригодницьке фентезі. Олександр Викторович Манько
Читать онлайн книгу.
самого боку була велика дірка. Він зняв її, потім светр та сорочку, потім майку. Крім невеличких подряпин на животі більше ніяких ран не було. Він засміявся від радості і одягнув на себе свою брудну і прострелену одіж. Він здивувався, цьому видінню. Хтось, кого він не зміг розгледіти, допоміг. Потім він перевірив карман і виявив там червоний платок. Дивно, – подумав, – ніколи в нас такого не було. Напевно мама поклала. Та роздумувати не було часу і він нагнувся до врятованих пташенят.
– Ну що, пташенята. Знайдемо вам краще місце проживання. – Сказав Петрик настільки ніжно, що якби чув себе збоку, неабияк здивувався.
Потім, після не довгих пошуків, знайшов місце поміж бетонними плитами. Надійне місце де не дістане ні дощ ні вітер. Поставив туди гніздо, відійшов. Через пів хвилини туди прилетіла ластівка і почала годувати пташенят. Дивно, – подумав Петрик, – зазвичай коли хтось лізе до гнізда пташки покидають своїх пташенят. А тут… Хоча добре що все закінчилось. Чи ні? По крайній мірі для них.
Петрик взяв з портфеля телефон. Там було десять пропущених дзвінків. Цей напис здався йому великою, грозовою хмарою.
Через пару годин він добрався додому. Повільно зайшов до себе у двір, де його зразу засипали питаннями пенсіонерки. Він нічого не відповів їм. Швидко піднявся до себе в квартиру. Там уже чекали його тато, мама і, як виявилось, його справжній друг Іван. Не дивлячись на те що друг оправдовував його як міг, Петрик отримав такого дубця що ще три дні не міг сидіти і в школу не пішов. Навіть він не думав що його можуть аж так покарати. Зазвичай батьки так не поступали. Після цього Петрик вирішив більше ніколи не жаліти себе і поступати тільки правильно. Та, як відомо, порушена раз обіцянка, веде до наступної брехні. Він відчував, що з кожним днем не стає сміливішим, та якась хитрість в його характері змушувала поступати інакше як завжди. Він не помічав змін, та вони були.
На третій день після його покарання до нього подзвонив Іван:
– Я до тебе зайду з одною людиною.
– З ким це? – поцікавився Петрик.– Ти ж знаєш мені поки що не можна виходити з дому.
– Там побачиш.
Коли подзвонили в двері, Петрик з цікавістю побіг відчинити. На порозі стояв Іван і Світланка. Вона дивилася вниз, не сміючи підняти очі. Добре хоч без своєї балакучої подруги прийшла, -подумав Петрик.
– Ось привів до тебе винуватицю. – Іван перевів погляд на Петрика, який мовчав, потім на неї. – Ну, чого ти мовчиш?
– Я прийшла вибачитися. – Сказала вона тихо, майже прошепотіла.
– Що-що? Гучніше скажи. – З досадою промовив Іванко.
– Не потрібно, – перебив Петрик, – все зрозуміло.
– Що тобі зрозуміло? – не витримала Світланка. – Я забрехалася і тепер мені соромно.
– Справді?
– Так, справді Петрику. Тому прийми мої вибачення та дозволь надалі, може і не дружити, та щоб ти не злився на мене.
– Добре, забуть. –