Двері чорної краплини. Пригодницьке фентезі. Олександр Викторович Манько
Читать онлайн книгу.
Легкі рухи олівця створювали із нічого щось. Щось таке, що не можна придумати самотужки але те, що само веде, ніби кличе. Місце роздумам, зайняла фантазія.
Ілона прийшла в себе, коли малюнок був готовий. Результат виявився настільки красивим і майстерно виконаним, що вона аж запишалася. Чіткі лінії і об’ємне, випукле зображення свідчили про руку майстра а не людини для якої це не просто хобі.
На правій стороні вертикального малюнку було зображена біла цегла і декілька десятків листя винограду на ній, з під яких виглядали бруньки цієї рослини. А от з лівого боку малюнку з-під листя виглядала дошка, яка була частиною чогось більшого. На ній, коло самого краю, виднілась буква, яка була обрубаною на більшу половину. Не зовсім зрозуміло чи то «Г», чи то «Т». Далі, за обрубаною буквою, чітко стояв м’який знак.
Вийшло дивно, та мені подобається, – подумала Ілона, – треба батькам показати.
Її думка збулася, коли додому прийшла мама. Виглядала вона стомленою а її діловий костюм був трохи запилений від поїздки на велосипеді. Вона зняла туфлі, поглянула на дочку.
– Привіт, – сказала, – що нового? Як справи в школі?
– Все так само.
– А ось у мене повна запара на роботі. Перевіряючий постійно, кожен місяць, а то і частіше приїжджає і все допитується, до всього докопується.
– Але в нього нічого не вийде? Так? Ніхто не зможе покарати велику і страшну Ніну Іванівну. – Перебила її Ілона і скорчила гримасу.
– Добре показуєш, дуже схоже. – Відповіла їй мама і вони разом розсміялися. – Ну досить, пішли вечерю готувати.
– А тато затримується?
– Затримується, ти ж знаєш, він дуже хоче підвищення і тому все працює і працює. А чому ти йому не подзвониш?
– Не хочу відволікати. Ось прийде і поговоримо. А, поки що, я хочу тобі таке показати. В мене таке вийшло.
– І що ж?
– Коли прийде я покажу. Це великий сюрприз.
Вони швидко приготували вечерю: зварили суп, насмажили битків зі свіжого м’яса. А на десерт намазали вафельний торт і заварили міцного чаю. Коли повечеряли і почали пити чай, прийшов тато. Цей кремезний і товстий чоловік, не дивлячись на свій суворий вигляд, любив свою рідню. Вони швидко подали їжу і під час його трапези, Ілона побігла до себе в кімнату та принесла малюнок. Тато поглянув і зацікавленість з’явилась на його обличчі.
– Ну, що думаєте? – Ілоні не терпилося дізнатися думку батьків.
– Дуже непогано, – відповів їй тато, сьорбаючи із чашки, – що думаєш, Ніно?
– Це красивий малюнок, подивись? він ніби рельєфний.
– Що ж дочко, ти добре постаралася. – Продовжив тато. – В мене є один знайомий і він проводить виставки. Подивлюсь, може який небудь конкурс молодих талантів відбуватиметься. Потім спробую тебе туди влаштувати.
– Виходить в мене є талант, який зможе змагатися з майстрами? – Ілона розгубилася і не знала, чи радіти