Двері чорної краплини. Пригодницьке фентезі. Олександр Викторович Манько
Читать онлайн книгу.
в школу.
– Привіт. – першою сказала Ілона.
– Привіт, Ілоно.
– Нарешті п’ятниця, завтра вихідні і відпочинок нам забезпечений.
– Та швидше б наступали канікули, бо вже так набридла ця школа. Хочеться вже розважатися а не ходити сюди та ловити одні витрішки.
– А доведеться…
– Чому це? Ти щось знаєш?
– Я чула як завуч в коридорі говорила, що заняття можуть продовжити до червня.
– От дає. Це дуже погано… – Ніби аж протягнули ці слова дівчата, – може все таки обійдеться.
З кожною секундою їхнє ремствування збільшувалось і Ілона поспішила до себе в клас, щоб зайвий раз їх не слухати. Більшість учнів вже стояли на місці, розкладували підручники, говорили на різні теми, готувалися до уроків. Ілоні дуже хотілося поділитись з усіма, хоча швидше похвалитись, своїми успіхами в малюванні. Та, подумавши, вирішила відкласти це на потім, коли досягне справжніх успіхів у цьому ділі. А поки потрібно вчитися, тренуватися, а там видно буде.
Коли майже весь клас зібрався, крім прогульників і тих хто запізнюється до класу ввійшла вчителька алгебри, яка була і класним керівником їхнього восьмого-Б класу. Звали її Марія Іванівна. Ця русоволоса жінка середніх років у строгому костюмі, виглядала впевнено і елегантно. Ілона часто відмічала про себе що і вона приблизно так само буде виглядати років через тридцять. Було щось у вчительці строге, але в той же час і лагідне. Ці дві риси характеру перебували в такій гармонії, що учні не часто набиралися сміливості сперечатися з нею. Тому оглянувши клас вона відкрила журнал і відмітивши вмить відсутніх, сказала, як до цього говорила тисячу разів.
– Встаньте, діти. – Учні так і зробили.
– Доброго ранку.
– Доброго ранку Маріє Іванівно! – привітались вони, але трохи ліниво.
– Сідайте. Сьогодні будемо вирішувати рівняння з трьома змінними…
Ілона вже знала про що буде урок і зрозуміла що нічому новому не навчиться. Тому вона задумалась. Вона відчувала що незабаром відбудеться щось цікаве. Ті дві букви на її малюнку, що вони означають? Як можна було намалювати щось таке не зовсім зрозуміле і самій до кінця не знати, що це значить? Треба продовжувати і може в наступних малюнках знайдеться відповідь.
Вчителька все щось розповідала, деякі учні відповідали біля дошки.
– Тепер до дошки піде Ілона.
Та вона не почула і тільки коли вчителька повторила своє запитання, швидко прийшла в себе і пішла до дошки. Потім, взявши крейду швидко розв’язала формулу.
– Молодець, це було швидко. Схоже ти робила домашнє завдання. Тепер можна і оцінку поставити. Бачите діти як вчитися треба. Неси щоденник.
Вона пішла по щоденник під незадоволені погляди деяких учнів. Бо мало хто любить коли когось у приклад ставлять.
Так пройшло ще декілька уроків, Ілона отримала ще один найвищий бал. Навіть почула що про себе декілька пліток. Та їй було все одно. Похапцем, після