Двері чорної краплини. Пригодницьке фентезі. Олександр Викторович Манько
Читать онлайн книгу.
веселим лицем. На її волосі вона мала бантик темно-фіолетового кольору, який висів збоку і переливався від сонячних променів.
– Дівчата, я таке бачила, – вона вдихнула повітря і її веснянки засяяли посмішкою. – Коло вікна, де я сиджу за партою, я побачила сьогодні такого красивого метелика. Він так кружляв, так кружляв та виписував повітряні фігури навкруги. Потім повільно опустився на підвіконник. Я хотіла спіймати його через прочинене вікно та не встигла. Він полетів, махаючи крильцями…
– Дуже цікава інформація. – сказала Оленка, її подруга, у відповідь. Інші дівчата відчули іронію в голосі і засміялися. Та Ілона посміхнулася їм у відповідь ще ширше, що навіть деяким стало ніяково.
– Розумієте, треба бачити красиве у всьому що оточує нас.
– Я тебе зрозуміла Ілоно. В тебе фантазія працює як завжди. Та сьогодні сталось щось цікавіше ніж гусінь з крильцями, ти не ображайся. Сьогодні до нас в клас прийшов новий учень. Як його там звали?
– Петрик. – Підказала Оленці одна з подруг.
– Так, Петрик. Ви бачили як він засоромився? Став посеред класу почав щось бубоніти. Та потім зібрався, представився і посміхнувся, в мене аж дух перехопило.
– Ніби сонце засіяло. – Додала Ілона, який цей новенький також дуже сподобався.
– Ось тут я з тобою згодна подруга. Він виявився доволі милим. Я навіть вже встигла дізнатися, чому його перевели до нас. Виявляється він звичайний прогульник, що догулявся до такої степені що його вигнали зі школи.
– Зрозуміло, – сказала Ілона, – ось і моя вулиця. Побачимся завтра.
– Бувай.– Відповіли їй дівчата і провели її поглядом. Потім продовжили свої плітки.
Ілона попрямувала до свого дому. До її чудового настрою додавалося відчуття того, що щось дуже добре відбудеться. Вона посміхнулась сонцю, яке тільки виглянуло з-під легенької хмарки. А цвіркотіння пташок, разом з ароматом цвітіння всього навкруг, підтверджувало це. Вона вдихнула з усієї сили та подумала: не дивлячись ні нащо я щаслива. Мене не цікавлять плітки. Ось що мені цікаво так – це знайти друга. Такого який би розумів всі мої почуття. Який би сміявся просто так, без всякої підлості та жалю. З яким можна говорити до упаду і мовчати, без всяких, зайвих образ. Щось мене на філософію потягнуло. А вдома треба помити посуд до приходу батьків. А що ж приготувати собі на обід? Напевно простої яєчні повинно вистачити, подумала вона.
З такими думками Ілона зайшла до себе у двір. Жила вона у невеликому місті. Місто називалося Засайдівкою. Там, разом з висотними багатоповерхівками, на окраїнах були приватні будинки. В одному з них, Ілона жила, разом зі своїми батьками. По краях доріжки, по якій вона проходила, газон вже просив косіння, а клумби поливу. Фігури з каменю навколо двоповерхового будинку, який був обкладений фігурною цеглою, показували що тут живуть доволі заможні люди. Та, чомусь завжди скромна Ілона ніколи не гордувала цим, а намагалася просто бути привітною. Разом з тим в неї було декілька подруг