Та не дрімає ворог, сатана!

      Почув він раз, блукаючи у світі,

      Що Бог єврейку має на приміті —

      Красуню юну, а між тим вона

      Відвести має люд від муки пекла.

      У підступах лукавий добре петрав —

      Клопоче він. Всевишній попри те

      На небесах долав нудьги нападки,

      Про світ забув, навколишнє – пусте,

      Ну хто порушить складені порядки?

      А що ж Марія? Нині де вона,

      Печальна юна Йосипа дружина?

      В саду своєму, жальних дум мана,

      Сліз і журби дівочої причина,

      Розрада тільки у чарівних снах.

      З душі не відлітає образ милий,

      До Гавриїла рветься серце й тіло.

      У прохолоді біля джерела

      Красуня в коси думи заплела;

      Не милі діві пахощі духмяні,

      Не веселить прозорих вод дзюрчання…

      Змія прекрасна раптом приповзла.

      Поблискуючи шкірою своєю,