За кілька днів після едему

      пригода трапилась сумна.

      Була царицею гарему

      жеж черкесійка, бо вона

      султану сина народила.

      На мене лютилась, шипіла —

      пан ся зі мною утішав.

      В саду мене відслідкувала,

      юж дряпала, волосся рвала,

      була би вбила без ножа.

      Мі шию обіруч стискала.

      Ледь вирвалась. Вона услід:

      – Ти – м’яса проданий кавалок,

      зрадливе стерво, сучий плід!

      Тобі рівнятися зі мною?!

      Сховалась я в моїм покої,

      дивлюсь в люстерко… На щоці —

      о жах! – подряпини криваві!

      Мені тепер не до забави…

      Ще й на обох руках синці!

      Король ся нудив тої днини,

      за мною євнуха прислав.

      Я показала єму спину,

      відмовилася, не пішла.

      Юж пан уперто вдруге кличе.

      Пішла. Уздрів моє обличчя.

      – Як? Ти з подряпаним лицем?!

      Так ось чому іти не хочеш!

      Мені доправить перед очі

      негайно Гасекі Гуррем!..

      Мене побачила й відразу:

      – Жалітись, бачите, прийшла!

      Ти – проданий кавалок м’яса

      і є, і будеш, як була!

      – То я її сюди спровадив, —

      король спинив, – я хочу знати,

      що межи вами там зайшло?

      – Зайшло? Про що мій пан питає?

      Немов того ніхто не знає,

      куди слов’янку повело!

      Я королевича вродила,

      ти тішився, пишався ним.

      Слов’янка ж короля відбила,

      король мене відсторонив.

      Я у гаремі королівна,

      та мавпа-сте мені не рівня,

      ти ліпше жабу покохай!

      – Щоб з іншими ти не рівнялась

      і тільки першою вважалась,

      до сина нині вирушай!

      Відтак скінчились дикі ігри,

      щоб я жорстоко не карав,

      найвища будеш з-поміж інших

      в Магнесії, – король сказав.

      Та втямила, що зле вчинила,

      забідкалась, сльозу пустила,

      я була схильна до жалю.

      Та юж удвох нам буде тісно,

      вродити сина маю, звісно,

      йому дорогу простелю.

      Відтак, між королем і мною

      не було більше перепон.

      Я упірнула з головою

      в науки. Ставила на кон

      знання, не тільки куншт лобові,

      купалася у віршах, в слові,

      а ще у безлічі наук.

      Арабську вчила і турецьку,

      а ще до того трохи грецьку,

      не випускала книги з рук.

      Ми часто й довго говорила

      на різні теми з Валіде,

      вона багато пояснила.

      Питаю якось: – Розум де

      жіночий міститься, ти знаєш?

      – А ти чому про це питаєш?

      – У стегнах розум, поясни,

      про це ось