Прокинулась під спів пташиний

      через відтворене вікно.

      Надворі сонце, світла днина,

      король чекав мене: «Аж, но,

      вбирайся, – мовив мі, – кохана,

      я покажу тобі альтану —

      таких не виділа ніде…»

      В пахучу зелень розмаїту,

      у таємниче диво світу

      мій добрий пан мене веде…

      Небачена краса, незвична,

      це слід побачить на віку.

      Стрічає угорі велично

      на вході прутень у вінку.

      Розкішниця на іншім вході…

      Ви побувайте при нагоді,

      якщо вас обере султан,

      у тому вівтарі любові,

      тоді наявно, а не в слові,

      ви зрозумієте мій стан.

      Сувій довжезний по альтані,

      тонкі арабські письмена

      там виписані на сап’яні —

      для прутня й піхви імена.

      «То – поетичні, розумієш,

      я прочитаю, як не вмієш».

      Король почав: «Спис, Меч і Пхач —

      се Прутень – Котик, Єдноокий,

      Непереможний і Жорстокий,

      Безрукий, Голуб, Відкривач.

      Погашувач жаги, Вертлявий,

      Пливак, і Вламувач, і Трач,

      Охлялий, Мешканець темряви,

      Сплюх, Волохач, Звідун і Швач.

      Клин, Ворохобник, Довгошиїй

      і Твердолобий, і Плішивий,

      Таран, і Смолоскип, і Гриб,

      Визволювач чужого тіла

      і Викрутас, і Цвях, і Шило —

      наймень тут є на різний штиб.

      Мені сподобалась пригода:

      – Звідкіль взялись ті імена?

      – А кожен пише, хто приходить…

      – Мені дозволиш? – Я те знав, —

      вмочив перо: – Юж, прошу, пані,

      повідж, а я впишу в сап’яні.

      – Пиши: