Тріснуло дзеркало. Агата Кристи
Читать онлайн книгу.
не завадило б людям казати, що вони там є, – зауважила місіс Бентрі.
– Ніхто ніколи цього не казав. – Міс Марпл помовчала, а тоді провадила: – Люди не такі вже й дурні, ти знаєш. А надто в селах.
Місіс Бентрі скинула на неї швидким поглядом.
– Ти завжди наголошуєш на цьому, Джейн. І, вважаю, маєш слушність.
Вона несподівано усміхнулася.
– Марина Ґреґ запитала в мене, дуже лагідно й делікатно, чи не буде мені прикро бачити, як у моєму колишньому домі живуть чужі люди. Я запевнила її, що мені зовсім не буде прикро. Навряд чи вона цілком повірила мені. Але зрештою тобі відомо, Джейн, що Ґосінґтон не завжди був нашим домом. Ми не росли в ньому як діти – а це головне, що важить. Це був лише дім, який надавав змогу Артурові полювати й рибалити, і він купив його, коли пішов у відставку. Ми тоді думали, я пам’ятаю, що з цим будинком матимемо небагато клопоту. Як ми могли так думати, не можу тепер собі уявити. Стільки сходів та коридорів! І лише четверо слуг! Лише четверо! Ото були дні, ха-ха! – Несподівано вона перескочила на іншу тему: – Як же ти примудрилася впасти? Твоя міс Найт даремно дозволила тобі вибратися з дому самій.
– То не була провина бідолашної міс Найт. Я доручила їй багато чого купити, а коли вона пішла, я…
– Ти вмисне випхала її з дому? Зрозуміло. Ти не повинна так робити, Джейн. У своєму віці.
– Звідки ти довідалася про це?
Місіс Бентрі широко всміхнулася.
– У Сент-Мері-Мід жодну таємницю зберегти неможливо. Ти сама часто мені про це казала. А про твою пригоду мені розповіла місіс Міві.
– Місіс Міві? – спантеличено перепитала міс Марпл.
– Вона приходить сюди щодня. З Нового Кварталу.
– А, з Нового Кварталу.
Запала коротка, звична пауза.
– А що ти робила в Нових Кварталах? – запитала місіс Бентрі з цікавістю.
– Я ходила туди подивитися. Побачити, які там люди.
– І якими вони тобі здалися?
– Такими, як і всі інші. Я навіть не знаю, чи це сподобалося, чи розчарувало мене.
– Розчарувало, я думаю.
– Ні. Мені це сподобалося. Я побачила там ті самі типи людей, тож якби там що-небудь сталося, я відразу зрозуміла б, чому воно сталося і з якої причини.
– Ти маєш на увазі вбивство?
Міс Марпл здавалася шокованою.
– Не знаю, чому ти припускаєш, що я весь час думаю тільки про вбивство.
– Облиш, Джейн. Тобі давно треба прямо оголосити, що ти кримінолог. Чому ти соромишся?
– Бо ніякий я не кримінолог, – енергійно заперечила міс Марпл. – Просто я трохи розуміюся на людській природі – недарма ж я прожила все своє життя в маленькому селі.
– Певно, у твоїх словах щось є, – замислено проказала місіс Бентрі, – хоча більшість людей не погодилися б із тобою. Твій племінник Реймонд завжди казав, що тут ми маємо затхле болото.
– Мій любий Реймонд, – уточнила міс Марпл із великодушною поблажливістю. І додала: – Він завжди ставився до мене так добре. Це він