Чорна Жоржина. Джеймс Эллрой
Читать онлайн книгу.
Лі раптом загальмував і припаркувався біля тротуару.
– Якого дідька? – вирвалося в мене.
– Хочу покуражитися, – відповів Лі. – Пам’ятаєш педофіла, про якого розповідали сьогодні вранці?
– Звичайно.
– Тірні сказав, що в Гайленд-Парку – чотири нерозкритих зґвалтування, так?
– Усе вірно.
– І він сказав, що в нас є певна інформація на його потенційних спільників.
– Так, пам’ятаю, і що?
– Бакі, я читав ці досьє, і мені на очі трапилося ім’я одного скупника краденого – Бруно Альбанез. Він працює в мексиканському ресторані в Гайленд-Парку. Я зателефонував хлопцям із Гайленд-Парку, і вони дали мені адреси кількох нападів, дві з яких знаходяться дуже близько від місця, де постійно зависає цей чувак. Це його будинок, і в ного купа неоплачених штрафів. Розказати, що буде далі?
Я вийшов із машини й пішов подвір’ям, порослим бур’яном і засраним псами. Лі наздогнав мене на ґанку й подзвонив. Усередині будинку розлючено загавкав собака.
Відкрилися двері на ланцюжку. Гавкіт посилився; у дверному отворі з’явилася неохайного вигляду жінка.
– Поліція! – крикнув я.
Лі поставив ногу між дверима та лудкою, я потягнувся рукою й зірав ланцюжок. Лі відчинив двері, і жінка вибігла на ґанок. Я ввійшов до будинку, побоюючись нападу собаки. Але коли я зайшов до вбогої вітальні, на мене, роззявивши пащеку, кинувся величезний коричневий мастиф. Я намацав було свій пістолет, але чудовисько почало лизати мені обличчя.
Ми так і застигли – передні лапи собаки лежали на моїх плечах, ніби в танці. Великий язик продовжував лизати мене, і жінка крикнула:
– Вгамуйся, Тартак! Вгамуйся!
Я схопив пса за лапи й поставив на землю, він моментально зацікавився моєю ширинкою. Лі розмовляв із нечупарою, показуючи їй фотографію. Вона заперечно хитала головою, уперла руки в боки, уся така ображена громадянка. Ми із Тартаком приєдналися до них.
– Місс Альбанез, – заявив Лі, – це старший за званням офіцер. Повторіть йому те, що тільки що сказали мені?
Нечупара потрусила кулаками; Тартак взявся обнюхувати пах Лі.
– Де ваш чоловік, пані? – сказав я. – Ми ж не будемо стирчати тут цілий день.
– Я вам обом повторю! Бруно заплатив свій борг перед суспільством! Він не водиться зі злочинцями, і я не знаю ніякого Коулмана, чи як його там звати! Він – бізнесмен! Офіцер, у якого він відмічається, змусив його звільнитися із того мексиканського ресторану ще два тижні тому, і я не знаю, де він! Тартак, вгамуйся!
Я подивився на справді старшого за званням офіцера, що похитувався під майже сотнею кілограмів ваги тварини.
– Пані, ваш чоловік – знаний скупник краденого, на якому ще й висить купа штрафів за керування транспортним засобом. У мене в автомобілі повний список украдених речей, і якщо ви не скажете мені, де він знаходиться, я переверну ваш будинок догори дриґом, але щось-таки із цього списку знайду. Отже?..
Жінка почала гамселити себе кулаками по стегнах;