Чорна Жоржина. Джеймс Эллрой
Читать онлайн книгу.
Я реаліст.
– А я – ні.
– Можу собі уявити.
– Я стільки реальності мала, що на ціле життя вистачить.
– Я знаю.
– Звідки?
– Із «Геральд Експресс».
Кей засміялася.
– Ага, тобто ви-таки прочитали про мене. Зробили висновки?
– Так. Казок не буває.
Кей підморгнула, як Лі, і мені здалося, що це вона його так навчила.
– Ось тому й потрібно втілювати казки в життя. Ліланде! Час обідати!
Знову з’явився Лі й ми сіли за стіл; Кей відкоркувала пляшку шампанського й розлила. Коли наші келихи були наповнені, вона сказала:
– За казки.
Коли ми випили й Кей оновила, сказав Лі:
– За проект займу.
Після другого келиха шипучки мені зробилося весело, я запропонував:
– За реванш Блайхерт – Бланшар у «Поло Градус» і за те, щоби туди прийшло більше людей, ніж на поєдинок Льюїс-Шмелінґ.
– За другу перемогу Бланшара, – виправив Лі.
– За безкровну нічию, – промовила Кей.
Ми допили цю пляшку й Кей принесла із кухні іншу, відкриваючи, вона поцілила корком Лі просто в груди. Коли наші келихи знову були повні, мене повело і я виголосив:
– За нас!
Кей і Лі поглянули на мене, ніби в повільному кадрі, і я помітив, що наші руки лежать зовсім близько одне від одного. Кей помітила, що я це помітив, і знову підморгнула.
– Оце в неї я так і навчився підморгувати, – сказав Лі.
Ми втрьох взялися за руки й разом прокричали:
– За нас!
Супротивники, потім напарники, потім друзі. І з дружбою прийшла Кей, що ніколи не намагалася стати між нами, але завжди наповнювала наше життя поза роботою стилем і витонченістю.
Восени 46-го ми ввесь час проводили разом. Коли ми ходили в кіно, Кей займала місце між нами і в страшні моменти хапала нас обох за руки; коли по п’ятницях ми вибиралися на великі вечірки в Малібу, вона танцювала із нами по черзі й завжди підкидала монетку, аби вирішити, кому дістанеться останній повільний танець. Лі ніколи не демонстрував ані найменших ревнощів, і бажання Кей фліртувати вгамувалося. Лише кожного разу, коли ми торкалися плечима або сміялися у відповідь на почутий по радіо чи прочитаний у газеті жарт, чи у відповідь на якесь слівце, сказане Лі, наші очі тут же зустрічалися. Я знав, що чим спокійніше вона поводиться, тим стає для мене доступнішою – і тим більше я її хотів. Але я не хотів нічого змінювати не тому, що це зруйнувало б наші стосунки із Лі, а тому, що це знищило б гармонію між нами трьома.
Після чергування ми із Лі поверталися до їхнього будинку, де Кей зазвичай читала, роблячи в книгах помітки жовтим маркером. Вона готувала вечерю на трьох, а потім іноді Лі їздив на Малголленд покататися на мотоциклі. А ми розмовляли.
Ми ніколи не говорили безпосередньо про Лі, ніби обговорення позаочі беззаперечного лідера нашої трійці було зрадою. Кей розповідала про шість років навчання в коледжі та два ступені магістра, які Лі профінансував із грошей, зароблених на боях, і про її роботу вчителя