Фортеця на Борисфені. Валентин Чемерис
Читать онлайн книгу.
звівся і глянув на дядьків. Вони видались йому настороженими, підозрілими. А їхній ватаг, той здоровань з волосатими руками, дивився на нього так, що в Йосипа тенькнуло серце.
– Ні, ні, – забурмотів Йосип, відчувши неладне. – Я так брами не покину, хай прийде сам отаман.
Йосип ще встиг побачити, що той здоровило з волосатими руками, недобре посміхаючись, заходить йому за спину. Йосип схопився за пістоль, та блискавичний удар в спину звалив його з ніг. Падаючи, Йосип помітив, як п'ятдесят дядьків, блиснувши ножами, накинулись на сторожу, котра все ще дрімала під брамою… Йосип хотів було свиснути з подиву, та нараз йому майнула думка: «Ех, просвистів я своє життя», – і він провалився у чорну яму.
Судиму мовби хто жигалом у спину штрикнув.
Рвучко оглянувся, й у першу мить забракло слів…
Фортечна брама була навстіж відчинена, а підйомний міст повільно опускався на рів. Реєстровська кіннота двома хвилями неслася на фортецю і вже, безперечно, завважила, що брама відчинена…
– Товариство! – закричав Сулима щосили. – Зрадники відчинили браму! За мною!
І, ризикуючи скрутити собі в'язи, перестрибуючи через чотири-п'ять східців, понісся вниз. Билася думка: лише б встигнути зачинити браму, доки ворог не вскочив у фортецю, бо тоді все… Їх тисячі. Страшне слово «зрада!» вже знялося над фортецею і затріпотіло чорними крилами… За Сулимою неслися козаки, стрибали з східців прямо в двір і кожен думав: лише б встигнути!
Сулима побачив, що біля брами заметушилася купка Джеваги, залягла… Гримнули постріли, біля нього впало двоє запорожців, а самого його з силою вдарило у плече. Садонуло так, що аж розвернуло на бігу, та він витримав той удар, не впав. Стиснувши зуби, рвонувся вперед… А реєстровська кіннота вже ось-ось, витяглась довгою вервечкою, аби не стовпитися в брамі, аби легше було увірватися у фортецю.
– Запорожці! Швидше! – закричав Сулима. – Рубайте зрадників, зачиняйте браму!
Ті, що залягли біля брами, вдруге стрельнули. Сулима летів до брами, а здавалось йому, що летить у вічність. Що фортечна брама десь далеко-далеко… А його бігу ні кінця немає, ні краю… І відчув, що вже не встигне… Підйомним мостом гупотять копита… А він з козаками ще й до брами не добіг… Мигнула думка: «Невже все?..»
Тої ж миті гарячий кінь збив його своїми грудьми з ніг… У фортеці раптом стало тісно-тісно від гарячих, змилених коней…
Але Сулима не загубився під копитами ворожої кінноти, бо за ним пильно стежили. Ледве він упав, збитий конем, як на нього відразу ж навалилося ціле юрмисько й заходилося квапно викручувати руки. Сулима ще знайшов у собі сили струсити з себе нападників і навіть кількох прикінчити, але вдруге на ньому повисло ще більше юрмище…
Ярема з Гнатом Кодаком кинулись на поміч отаманові, врубалися трохи не в саму бучу і впали… Спершу Ярема, за ним – Гнат. Реєстровська шабля розсікла йому плече аж до грудей. Падаючи, Гнат лише встиг подумати:
«Назвали мене Кодаком, в Кодаку навічно й лишуся. Батько Сулима колись мене тут порятував, а