– Ні!

      – То ви стрибнули самі? Якщо це була спроба самогубства, то варто було б почекати, поки літак здійметься у повітря…

      – Ще кілька таких зауважень і я справді мріятиму про самогубство, – відрізала вона.

      – Кращий? Хіба у вихвалянні, – пролунало згори.

      Міра озирнулася і зауважила поручика та колишнього слідчого на крилі. Рахлін легко зістрибнув униз, Тарас Адамович повторив його трюк повільніше, притримуючись рукою за крило.

      – Сподіваюсь, з вами все гаразд, Міро? – запитав колишній слідчий. Вона ствердно кивнула.

      – Штабскапітан Горенко, – відрекомендувався незнайомець, вийшовши з-під тіні крила та усміхнувся.

      – Ви теж нещодавно літали на «Гранді», штабскапітане? – запитав Тарас Адамович, і, не чекаючи на відповідь, назвав своє ім’я, а потім представив Міру.

      – Радий знайомству, панно Томашевич, – усмішка на його обличчі видавалася щирою, але продовжувала дратувати. Чимсь невловимо схожий на Назимова – її сестрі подобалися такі типи: з пронизливими темними очима й флером іронічної брутальності. Надто правильні риси обличчя, жодних непевних ліній, як у Рахліна. Мабуть, колишній кавалерист, який тепер керує літаком, наче конем. Він точно не впав би з крила. Але й Віра б не впала – зависла б на краєчку, як метелик, і спурхнула б униз – граційніше, аніж поручик Рахлін, значно швидше, ніж колишній слідчий Галушко. Міра відмахнулася від своїх думок, прислухаючись до відповіді Горенка.

      – Літав. На sister-ship цього літака. А потім і на інших моделях – «Муромцях». Але пана колишнього слідчого, певно, цікавить останній сумнозвісний політ «Гранда»?

      – Поза сумнівом.

      – Мене не було на борту. Про переліт із Петрограда вам краще розпитати поручика. Якщо мені більше нема кого тут ловити, – він зробив павзу, ледь схиливши голову в бік Міри, – з вашого дозволу, я піду, – і він рушив до виходу з ангара.

      – Не зважайте, – звернувся до них поручик, – Горенко з Курдашовим були давніми друзями. Штабскапітан… може бути різким, якщо з ним говорити про цей політ.

      – А де був штабскапітан, коли його друг летів із Петрограда? – холодно запитала Міра.

      – Тут, на аеродромі, – почулося з боку виходу, і двері ангара грюкнули, щільно зачинившись.

      – Повернімося у літак? – запропонував поручик.

      Нотатник Міра дістала вже в кабіні. Швидко занотувала кілька подробиць про зліт, набір висоти і погодні умови, підкреслила імена тих, хто був на борту. Акуратно вивела ім’я молодої дружини князя Курдашова, замислилась. Її ім’я застигало на вустах терпким присмаком охолодженого червоного вина – Агата.

      Князь Олександр Курдашов виявився нащадком шляхетного дворянського роду, що походив від татарських ханів Біхана та Саїд-Ахмета. Генерал-майор Микола Курдашов був героєм війни 1812 року, учасником Бородинської битви, близьким другом фельдмаршала Кутузова. Брат генерал-майора, Сергій Курдашов, був камергером імператорського двору, київським губернатором. У родині сина останнього,