Справа мертвого авіатора. Олександр Красовицький
Читать онлайн книгу.
й тоді, коли вони сідали у дрожки, візник яких, певно, стомився на них чекати.
Міра обережно визирнула з-за плеча Тараса Адамовича, зауважила самотню постать Рахліна біля ангара. Відігнала думку про другого пілота Куренівського аеродрому, який, певно, ховається у тіні якогось літака. І чого він нишпорив біля «Гранда»? Хотів почути, як вони опитуватимуть свідка?
– Що скажете, Міро? – запитав Тарас Адамович, коли Куренівський аеродром лишився далеко позаду.
– Здається, Рахліна вразило це вбивство більше, ніж смерті на фронті. Хоча ми не знаємо, що він бачив на війні.
– Ми не знаємо, що він бачив і під час цього польоту, – зауважив Тарас Адамович.
– Гадаєте, він щось приховує?
– Ні, навпаки. Він розповів нам навіть більше, ніж слідчим із поліції.
– Це ви розговорили його, – усміхнулась дівчина, – я здивувалася, коли ви почали розпитувати про рекордні перельоти на початку війни, які не стосуються справи.
Колишній слідчий відповів на усмішку, примружив лукаві очі.
– Люди охочіше розповідають про досягнення, аніж про дивні і незрозумілі події, свідками яких стали. А от після кількох історій з ними варто говорити про подробиці справи. Однак у його свідченнях забагато білих плям, які ми з вами спробуємо заповнити інформацією.
– Отже, він таки щось приховує!
– Ні, думаю, він розповів усе, що знав. Оскільки Рахлін був зосереджений на прокладанні курсу, то не надто уважно спостерігав за тим, що відбувалося у салоні літака. Тому його розповідь нагадує перелік усіх об’єктів, що потрапляли в поле зору під час польоту. Він звітував про все, на що дивився…
Міра не переривала, хоч і розуміла, куди хилить колишній слідчий.
– Дивитися – не одне й те саме, що бачити, – підтвердив її здогад реплікою Тарас Адамович, – ми замало знаємо, щоб робити бодай якісь висновки. Сподіваюсь, вже сьогодні або завтра наш давній знайомий потішить нас більш детальними висновками експертів, що допоможе просунутися у справі.
– Ви запросили пана Менчиця? – уточнила Міра.
– Ще ні, але було б добре, якби ви запитали його, чи не хотів би він завітати на яблучний пиріг? Якось, при нагоді – усміхнувся Тарас Адамович, – можливо, ви зустрічатиметесь із сестрою біля Опери – тоді можна було б завітати у розшукову частину, привітатися з паном…
– Ви не хочете, щоб в поліції знали про ваше розслідування?
Колишній слідчий не відповів, вона зрозуміла без слів. Уже на кухні затишного будинку на Олегівській, приймаючи з рук господаря чашку з теплим узваром, Міра відчувала, якими важкими стали повіки – після кількох годин на свіжому морозному повітрі тепло підступно огортало її дрімотою. Хотілося сидіти на цій кухні вічно, загорнувшись у ковдру, та слухати історії старого слідчого, і не думати про холод аеродрому, на якому сів один із найбільших літаків імперії на борту з мертвими авіатором та його молодою дружиною. Як сказав Рахлін? Безперечно, красуня… Ім’я на смак як червоне вино – Агата. І навіщо вони пили те шампанське?
V. Учениця Ганса Гросса
Працівник