Справа мертвого авіатора. Олександр Красовицький
Читать онлайн книгу.
там. Нам дали невеличку відпустку на честь його одруження.
– Напередодні вильоту з Петрограда ви не помітили нічого дивного?
– Ніби ні. Курдашов із молодою дружиною дещо спізнилися на аеродром. Він заніс її у літак на руках, Остапчук – моторист, фотографував. Ми допомогли з валізами і скринею з посагом – дивна малоросійська традиція могла коштувати мені пальця на нозі, коли бісів Прусіс – перший пілот – впустив свій край скрині. Злетіли швидко і без пригод.
– Що було далі? – запитав Тарас Адамович.
– Зробили кілька кіл над містом на висоті чотириста метрів – Прусіс сказав, що Курдашов хотів вразити Агату краєвидами. Це потребує уваги. Пілоти одномоторних монопланів і біпланів не наважуються літати над містом так низько – у разі зупинки мотора та вимушеної посадки в таких умовах пілот, найчастіше, гине. Я стежив за курсом, Прусіс вів літак. Остапчук перевіряв мотори. Коли я йшов у кабіну, Агата сиділа в салоні біля вікна та усміхнулася.
– А що робив під час польоту молодший унтерофіцер Осипов?
– Складно відповісти. Слідчі вже допитували мене. Я не бачив його, допоки не зустрів у салоні з пляшкою шампанського. Він повідомив, що пані Курдашова оголосила, що не питиме чаю в небі.
Колишній слідчий не запитував. Чекав на продовження історії. Пілот фатального перельоту додав:
– Зробили посадку в Орші. Наповнили баки.
– А молодята? – уточнив Тарас Адамович.
– Агата поскаржилася на погане самопочуття, запитала, чи не буває в авіаторів морської хвороби? Молодята лишилися в окремій кімнатці, – він кивнув у бік дверей, – і не виходили майже весь політ.
Слідчий Галушко та його секретарка не виявили нічого особливого у тій кімнатці; вони ще раз оглянули кабіну літака та вийшли назовні. Загубитися на літаку складно. А сховатися і підмішати отруту в келихи? Відволікти увагу жертв? І навіщо?
– То ви знайшли тіла?..
– Тут, у салоні, за годину після злету з аеродрому в Орші. Осипов стежив за мотором. Я мав невелику перерву, увійшов до тієї кімнатки. Курдашов спав на канапі, його обличчя було прикрите газетою. Але оскільки Агата лежала на підлозі, я зрозумів, що щось трапилося. Покликав Остапчука. Поруч молодят знайшли келихи. Пляшка шампанського стояла на столику. Ми… – він подивився на Тараса Адамовича, – намагалися привести їх до тями, я ледь не розлив на обличчя дівчини нашатир.
– Коли ви зрозуміли, що вони мертві?
– Курдашов був холодний – я ледь торкнув руку. Потім ми увійшли у смугу хмар над містом, нас кидало. Остапчук кричав, що спочатку нам потрібно сісти, потім кликати лікарів, я пішов вирівнювати курс. Агата була тепла, вона була ще жива. Мусила бути, – застиглим поглядом він втупився у двері до кабіни пілотів.
– А що Осипов?
– Його трусило. Він говорив, що цього не може бути, кидався до Агати. Ми всі добре знали – раніше він був закоханий в неї, здається, вони навіть збиралися побратися, але потім Агата познайомилася з Курдашовим.
– То