Справа мертвого авіатора. Олександр Красовицький
Читать онлайн книгу.
каркання ворони, Віра увійшла в яблуневий сад.
– Навесні, тут, напевно, дивовижно, – проворкотала вона, і він на мить запідозрив балерину в читанні думок. Відмахнувшись від цих нісенітниць, він увійшов у сад слідом за дівчиною.
– Я тут, щоби повідомити своїй сестрі, що разом із театром їду до Одеси.
І чого тих балерин так вабить Одеса?
– А ще, звісно, щоб стерти поблажливу посмішку з обличчя…
– «Старого педантичного ненависника коней на шаховій дошці»? – озвався з веранди господар.
– Підслуховуєте чужі розмови, пане слідчий? – запитала балерина.
– Завжди. Це чи не найважливіший інструмент у моїй роботі – уміти вчасно почути необхідну інформацію, – усміхнувся він і жестом запросив гостей до будинку.
У вітальні тріскотять дрова у каміні, посеред столу випускає пару з вигнутого носика круглобокий чайник, розмальований маками. У будинку затишно й пахне яблуками, як восени у саду. А ще пахне травами.
– Судячи з аромату, Марта не поскупилася й обдарувала вас своїми скарбами, – скосила погляд на господаря будинку Віра.
– Поскупилась, – усміхнувся Тарас Адамович, – найцінніші не дала.
Хто така Марта, Яків Менчиць не знав. Як почати розмову з дівчиною, яка сидить за столом за друкарською машинкою – теж. Однак магія цієї домівки врешті дає змогу йому вдихнути ароматного повітря на повні груди, всістися на стілець біля столу та заспокоїтися.
Тарас Адамович розливає чай, ставить на стіл розетки з варенням, тарілку з пухкими скибками хлібу. Чільне місце посеред столу тепер належить пирогу, що потіснив чайник у маках.
– З яблуками? – поцікавилася Віра.
– Не лише, – лукаво усміхнувся господар, – власне, я хотів додати ще ягідного варення, однак потім передумав. Окрім яблук, тут…
– Айви? – лишивши єдину нотку питальної інтонації, проказала Віра.
– Айви, – підтвердив господар будинку, – зранку ми з вашою сестрою були заклопотані, тому не встиг вигадати щось цікавіше для начинки пирога.
– Він і так бездоганний, – прокоментував Менчиць, відкушуючи шматок. – То ви були на аеродромі?
Віра питально поглянула на сестру.
– Я не розповідала, бо… – почала Міра.
– Вважаєте це таємницею слідства? – запитав Тарас Адамович, – Міро, все гаразд. Упевнений, ваша сестра не розголошуватиме подробиці розслідування, якщо, звісно, не знудиться, вислуховуючи наші припущення.
– Знуджуся, – пообіцяла Віра, – ви ж розслідуєте вбивство у літаку? Його все одно обговорює пів міста. Якщо якась вінценосна особа не здійснить візит до Києва чи ще когось не вб’ють, усі пліткуватимуть про вашу справу щонайменше два тижні. А ви ходили на аеродром, щоб знайти свідків?
– Так.
– Отримали потрібну інформацію?
– Ще не впевнені.
– Тобто?
– Робота зі свідками… завжди непроста.
Про свідків Тарас Галушко говорив колись з