Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев
Читать онлайн книгу.
трохи старшим – щодо більш поглибленого вивчення в школі Талмуду. Він засмутився, коли у чотирнадцять років його син припинив надягати тефілін, філактерії, які носили євреї під час ранкової молитви. Сам Грюн щоранку відвідував служби у синагозі, але на фотографіях був з оголеною головою.[82] Його ортодоксальні суперники називали його «маскіл». Конфлікт між харедім із Плоньську та ранніми сіоністами насправді був єдиним серед релігійних євреїв, які різнилися суворістю виконання законів та способу життя. Значною мірою це була боротьба за владу. Грюн скаржився, що функціонери хареді взяли на себе керівництво спільнотою і звинуватив декого з них за донесення про нього в поліцію. Йому інкримінували контрабанду грошей із країни. Стосунки Бен-Ґуріона з батьком були загалом добрими. Його друзям довелося боротися зі значно більшими викликами у їхніх сім’ях.
Шломо Левкович і його батько мали тривале болісне для обох протистояння. Цемах чув про батьків, які оголошували своїх синів мертвими й дотримувалися ритуалів жалоби за ними після того, як їхні сини починали вести життя згідно із сіонізмом.
«Ти не можеш собі уявити той біль», – писав він Фуксу.[83] Сіоністська віра кількох друзів Бен-Ґуріона вимагала набагато більшої стійкості, а іноді й більшої мужності, ніж доводилося йому виявляти.
Сіоністська культура була легко доступною у Плоньську. У місті була бібліотека, якою керував чоловік, на ім’я Ліпа Тауб. Він виконував функції секретаря «Езри», але бібліотека була на першому місці.[84] Мабуть, саме там Бен-Ґуріон знайшов книги, деякі, написані на івриті, пізніше він згадував, захоплюючись поезією Бялика та читаючи інших поетів і письменників. «Сіонська любов» Авраама Мапу, що була опублікована 1853 року і вважається першим романом на івриті, посилила його прагнення до землі Ізраїлю. Переклад Авраама Зінгера «Хатина дядька Тома», опублікований 1896 року, викликав у ньому огиду до рабства, підкорення і залежності; обидві книги справили на нього величезне враження. Бен-Ґуріон також читав російською, деякий час дотримуючись вегетаріанства після прочитання «Воскресіння» Толстого. Цемах також багато читав, як й інша молодь. Усі вони захоплювалися шанувальниками єврея українського походження Міхи Йозефа Бердичевського.
«Я пам’ятаю з часів моєї юності, – писав пізніше Бен-Ґуріон, – статті Бердичевського були єдиними публікаціями, що справляли найбільше враження на молодих людей мого міста». Бердичевський мав набагато більший вплив, ніж Ашер Гінсберг, який писав під псевдонімом Агад Га-ам; двоє письменників були по різні боки барикад у численних літературних і політичних суперечках. Для цих молодих людей Агад Га-ам звучав як голос традиції та вузьких обріїв, сухий і суворий; це був голос старої людини. Бердичевський звучав молодо, непокірно, мужньо, захопливо: «Нам нема куди рухатися!.. Настав час знайти вихід у відкриті простори», – писав він у публічному листі до Агада Га-ама. Бен-Ґуріон та його супутники почули у творах Бердичевського
Лист Авігдора Грюна до Теодора Герцля, датований 1901 роком, наведений у Ben-Gurion 1971a, p. 6; Zikhronot shel Avigdor Gruen, p. 4, BGA, тематичні досьє 470-1-18; Zemach 1963, p. 41; Ben―Gurion 1974b, p. 27.
Ben-Gurion 1963a, pp. 35, 22; лист Бен-Ґуріона до Шмуеля Фукса від 6 лютого 1905 року, наведений у Erez 1971, p. 47.
Мемуари Тауб, LI, IV-104-543-1; Hatzefirah, Sept. 27, 1900.