---

Скачать книгу

---

«Що ми маємо робити з нашими нещасними дітьми, чиї найкращі таланти розсіюються і витрачаються даремно?»[97][98]

      Євреям, справді, важко було вступати до польських вишів, але у Варшаві був створений технологічний коледж, заснований і названий на честь єврейського мецената Іполіта Вавельберга. Бен-Ґуріон скористався цим. Вступний іспит був суворим; Давид розповів Фуксу про їхніх спільних знайомих, які не пройшли. Коледж надавав перевагу кандидатам, які мають певний професійний досвід. «У мене немає знань у жодній сфері, – зазначив Бен-Ґуріон. – Ви більше не можете вступити з підробленим дипломом, тому що тепер дуже прискіпливо ставляться до цього». Здається, він вперше замислився над тим, щоб учинити шахрайство.

      Його фінансові негаразди тривали недовго. Молодий чоловік із Плоньська, який вирішив поїхати до Америки, передав Бен-Ґуріону через учителя в сучасному хедері свою роботу. Бен-Ґуріон уперше в житті почав отримувати зарплату. Він брав приватні уроки з російської, математики та фізики й вважав, що за рік його візьмуть до Вавельберга. «Я можу назвати себе щасливим, бо абсолютно незалежний», – писав він. Він жив в орендованій кімнаті, яку ділив з іншим молодиком, Яковом Бугато. Він описував кімнату в листі до Фукса: два залізних ліжка від вікна з обох боків, письмовий стіл із книгами, «кухонні машини» та чайники. Стіни прикрашали картини та малюнки, підлога завжди підміталася, і все було бездоганно чисто.

      Якось-то Бен-Ґуріон не зміг стриматись, і, попри низьку оцінку Фукса його поетичних здібностей, надіслав йому свій короткий ліричний вірш:

      Разом майбутнє зустрічаємо,

      безмежні радощі плекаємо;

      не втратити надію треба,

      бо це підносить нас до неба.

      І ще одне, що він додав: «Останнім часом мені не давала спокою думка про те, що я маю великий філософський талант… мені здається, що в майбутньому я стану чудовим філософом». Насправді він ще не знав, що з собою робити. «Я багато замислювався над тим, чи є у мене талант і до чого саме», – ділився він із Фуксом. Якби він лише знав, як подолати ту глибоку нестачу в душі, якій не міг навіть підібрати визначення, додавав він.

      У його домовласника було дві доньки, обидві старшокласниці. Одна з них захопила серце Бен-Ґуріона; вона була «невинна, натхненна і природна». Він писав, що мав «невелику слабкість до неї», але насправді все було серйозніше. «Мовчазні бажання нашіптують натяки на приховані секрети мені у вуха, і тоді я відчуваю в душі почуття любові, таке величезне, таке сильне, як осінній шторм, я томлюся та мрію… Іноді я хочу плакати на її грудях і вилити у її душу всі туги й сподівання, невідомі навіть мені самому».[99]

      Листи Фукса з Лондона були вкрай песимістичними. З одного боку, Плоньськом ширилися чутки, що він вагається між двома варіантами: стати кравцем чи прасувальником. Бен-Ґуріон відповів майже тими самими словами, що і Цемах: «А ти думав, що Лондон зустріне тебе з оркестром?»

---

Скачать книгу