Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев
Читать онлайн книгу.
кіносеанс і побачив автомобіль. Були й телефони. «Технічна наука пришвидшила ритм життя», – писав Стефан Цвейг.[90] Сам прихід нової ери у велике місто може бути захопливим, але це також може мати досить гнітючі наслідки.
2. Згорток вогню
Бен-Ґуріон полишив Плоньськ раніше за своїх друзів. Однак Фукс, який поїхав після нього, першим з їхньої компанії полишив Польщу. Перед тим як це здійснити, вони разом із Бен-Ґуріоном пішли до фотостудії у Варшаві. Щоб зробити гуртовий портрет, вдяглися у чорні костюми та чорні краватки – тоді це було звичною справою. Фотограф розмістив їх на фоні композиції, яка нагадувала салон аристократичного маєтку, і звичайно, вони виглядали досить офіційно та урочисто. З боку видавалося, що Фукс зі своїми тонкими вусами, широкими плечима та зростом майже на голову вищим за Бен-Ґуріона наче домінував над ним, мав більш переконливий вигляд, сповнений батьківської впевненості. Праву руку він опустив у кишеню, а лівою міцно тримав праву руку Бен-Ґуріона. Видавалося ніби Фукс захищає та керує ним. Вид Бен-Ґуріона був незначним, майже тендітним. Його ліва рука стискала розкладний чайний стіл. Напружене хлоп’яче обличчя випромінювало залежність і довіру до свого старшого товариша, і, напевно, також гордість за отримання привілеї дружби з ним. Щоб подивитися в очі Фукса, йому довелося б підвести голову.[91]
Переїзд Фукса до Лондона, а пізніше до Нью-Йорка Бен-Ґуріон пережив досить важко. «Я відчуваю себе таким самотнім, ніби мене полишили на безлюдному острові…, – писав йому Бен-Ґуріон. – Уночі мені сниться, ніби вони тебе схопили та повернули назад до Плоньська у ланцюгах».[92] За винятком любовних листів, які пізніше він писав своїй дружині та ще кільком жінкам, Бен-Ґуріон ніколи не розкривав свої найінтимніші почуття перед іншими особами, чоловіками та жінками, так, як він робив у своїх юнацьких листах до Фукса. «Я настільки сумую за тобою… Знаєш, я іноді вражений цим і шукаю відповіді – чому, але не знаходжу». Коли він читав листи Фукса, він відчував, ніби його «пестять», як він писав йому одного разу. Минуло двадцять чотири години, і він став стриманішим і вибачився за попередній лист. «Який кумедно сентиментальний стиль», – писав він. Він називав Фукса «мій великий брате», «мій дорогоцінний та мій любий» і зазвичай підписувався своїм повним офіційним ім’ям, Давид Йозеф Грюн. Над своїм ім’ям він приписував «З благословенням Сіону».[93]
Мемуари Бен-Ґуріона справляють враження, ніби причиною від’їзду до Варшави була обітниця, яку він дав на річці Плоньці. «У мене був план підготуватися та поїхати до Палестини як інженер, – писав він. – Я подумав: країна потребує будівельників – буду інженером».[94] Але Фуксу він писав що «не може більше лишатися у Плоньську». Він пояснював, що його кохання до Рахелі Нелкін було «як виверження вулкану» і він уявляв, ніби воно підносить його до небес. Однак потім він несподівано почав сумніватися щодо своїх почуттів.
Zweig 2012, p. 158.
Ben-Gurion 1974b, p. 51.
Лист Бен-Ґуріона до Шмуеля Фукса від 2 червня 1904 року, наведений у Erez 1971, p. 3.
Цемах, Фукс і Бен-Ґуріон якось надіслали записи на конкурс оповідань, спонсований «Га-Цефіра». Усі троє мали літературні амбіції. Цемах переклав вірш Гете на іврит у тринадцять років. Бен-Ґуріон також спробував себе у поезії. Фукс розкритикував його вірші, і Бен-Ґуріон негайно здався. «Твоя жорстка критика моїх віршів спромоглася викрити мою помилку, перш ніж вона прижилася в моєму серці», – написав він. (Лист Бен-Ґуріона до Шмуеля Фукса, 15 червня, 1904 року, наведений у Erez 1971, p. 15; Zemach 1983, pp. 17, 29ff).
Ben-Gurion 1974b, p. 37; Ben-Gurion 1971a, p. 11.