Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев
Читать онлайн книгу.
чинив на деяких членів.[289][290]
Образа Бен-Ґуріона відбилася в одному з найдраматичніших абзаців, які він колись писав. Це розповідь про пережите ним та іншими мешканцями Седжери після того, як члени адвокатської колегії зібралися на таємну зустріч «Га-Шомер». «Чорна тінь поширилася навколо нас, – писав він, – тінь смерті, що чекає у засідці. Ніхто не сказав це прямо, але кожен із нас про це знав і читав в очах своїх друзів – над нами висів меч помсти й мав упасти на голову одного з нас. Доля мала обрати свою жертву. Ми всі були готові й чекали». Він додав розповідь про похорон Корнгольда і Меламеда: «Замість того, щоб виходити на роботу в поле, ми стояли на кладовищі та копали одну могилу на двох загиблих, могилу для наших двох товаришів. Ми мовчки винесли їх із кімнати робітників, мовчки понесли їх на плечах на кладовище Седжери, і тихо, без надгробних слів, опустили у спільну могилу».
Бен-Ґуріон розглядав напад у Седжері як алегорію для Палестини загалом. Він сказав, що цей випадок уперше приніс до його дому «величезну силу арабської ворожнечі». У листі до батька він пояснив підстави свого погляду на «арабське питання», як вони тоді говорили. Проблема була у єврейській слабкості. «Ситуація тут була серйозна і слугувала приводом для занепокоєння щодо майбутнього, тому що всі араби навколо, відчувши нашу слабкість, почали влаштовувати провокації та інші дії, насміхатись та дражнити нас, і це поширилося на інші мошави». Він поділився своїми думками щодо смерті Меламеда з друзями: «Я знав, що мене могли вбити так само, як і його, і те, що я живий – це лише збіг обставин».[291] У Седжері він засвоїв один урок: усе, що трапилось – ціна, яку потрібно заплатити за досягнення сіоністської мрії.
Пізніше Ізраїль Шохат зробив багато для увічнення пам’яті «Га-Шомер» та розповсюдження його легенди, зокрема пошук втраченого архіву організації. Для цього йому потрібна була фінансова підтримка. Як і у «Бар-Гіора», написання історії «Га-Шомер» вимагало великої виваженості. 1956 року він направив на затвердження прем’єр-міністру Бен-Ґуріону проєкт своїх мемуарів. Бен-Ґуріон відправив відповідь із рядом виправлень. 1957 року Шохат сподівався, що Бен-Ґуріон візьме участь у святкуванні ювілею організації. Він та два інші члени відправили йому запрошення написавши: «Навіть якщо Ви не були членом фактично, ми знаємо, що це не більш ніж випадковість». Але Бен-Ґуріон не відвідав ювілейних святкувань, тільки відправив люб’язне привітання.[292]
Приблизно за півтора року до смерті Шохат продиктував статтю для публікації в газеті «Давар», де розповів, що багато людей досі запитують його, чому ту чи іншу людину не прийняли до складу організації. «Настав час пояснити, – сказав він. – Ми обирали людей, які, на наш погляд, були найбільш підхожі для роботи охоронцями. Ми обирали їх із великою ретельністю після того, як вони проходили – не знаючи про це самі – різноманітні випробування». Він цинічно посилався на дружбу
Видавці листів Мані Шохат уважали, що тоді вона та її чоловік відчули можливість стати лідерами палестинських євреїв. Значна частина членів «Га-Шомер» належала до відносно невеликої кількості сімей, що підсилювало її ізоляцію та надавало характер клану (Sinai 2013, p. 160ff.; Reinharz et al. 2005, p. 34).
Стенограма інтерв’ю Янаіт Бен-Цві та Авігура, BGA.
Текст виступу Бен-Ґуріона на засіданні Кабінету міністрів від 23 вересня 1952 року, NA; текст звернення Бен-Ґуріона до Виконавчого комітету Єврейського агентства від 6 квітня 1941 року, наведений у Ben-Gurion 2008, p. 342.
Пошуки у архівах «Га-Шомер», тематичне досьє Бен-Ґуріона; лист Бен-Ґуріона до Ісраеля Шохата від 15 січня 1956 року; лист Ісраеля Шохата до Бен-Ґуріона 12 квітня 1957 року, BGA; Запис зі щоденника Бен-Ґуріона від 26 квітня 1957 року, BGA.