Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев
Читать онлайн книгу.
цукром пів склянки. Один персонаж каже, що пристрасть до солодкого поділяють усі, хто відстоює піднесені ідеали; усі сміються. Він відрізняється від них – його цікавлять абстрактні ідеї. Вони посилаються на нього як на фанатика і порівнюють із Савонаролою, домініканським монахом і проповідником судного дня, який протягом деякого часу мав вплив у Флоренції XV століття. Коли Гівоні з кимось не погоджувався, він кидав на того зневажливий погляд. Його не любили. «Йому не вистачає хоча б якихось живих почуттів до живих людей», – каже головний герой роману.[314]
Колись Бен-Ґуріон написав коротке оповідання, у якому прославляв єрусалимських каменярів протягом поколінь. Він намагався писати кумедно. В оповіданні була помітна певна дитячість, і про нього було варто згадати лише тому, що цього разу колеги не завадили його опублікувати. Минув місяць, і він написав коротку драму на честь травневого свята з назвою «Свято праці». Вона також не заслуговувала на публікацію, але ніхто не завадив йому робити із себе дурня. Ніхто не сказав: «Давиде, тільки не цю». Обидва ці твори були підписані псевдонімом «Ба’ал га-Халомот», що означає «Мрійник». Принаймні одного разу Бен-Ґуріон пішов до театру та опублікував жахливу критику під ім’ям Дан. Сюжет, режисура та акторська гра «любителів єврейського театру», які поставили цю виставу, були «бездушними», не вистачало психології, стверджував він.[315]
Незабаром після того, як Бен-Ґуріон оселився у Єрусалимі, те ж саме зробив і Шломо Цемах. Вони часто зустрічалися, іноді разом із Бен-Цві. Цемах публікував оповідання в іншому журналі «Га-Поель га-Цаір» («Молодий пролетаріат»). Раз на тиждень вони спілкувалися під час прогулянки вздовж стін Старого міста, відвідували Західну стіну та будинок турецької лазні, повертаючись додому майже на світанку.[316] У Цемаха була подруга, яка незабаром мала стати його дружиною. У Бен-Ґуріона не було нікого. Іноді він намагався зв’язатися з Рахель Бейт Халахмі, яка вже народила дівчинку. У листівці, яку він надіслав їй, підписану також і Шломо та Хемдою Цемах, він запросив її побути кілька днів у Єрусалимі. Вона не приїхала.[317]
Наприкінці 1910 року Бен-Ґуріон виступив із закликом створити «національну політичну організацію», яка б представляла інтереси євреїв Османської імперії та лобіювала б уряд та парламент для реалізації єврейських прав. До цього часу такої центральної установи не існувало. На цю тему була опублікована його перша політична стаття. Важко було б здогадатися, що він новачок у цій справі – Бен-Ґуріон писав як досвідчений оглядач. Поряд із похвалою Імперії за поводження з євреями протягом всієї історії, він скаржився на підозру, з якою уряд молодотурок розглядав сіоністські поселення. Він описав тривалі арабські напади на єврейських поселенців: «Мошави перебувають у стані війни, – заявив він, і ризикнув висунути сміливе твердження. – Місцева влада, можна сказати, допомагає вбивцям і грабіжникам,
Reuveni 1932, pp. 41, 151, 165, 211, 214.
Ben-Gurion 1911a; Ben-Gurion 1911b; Ben-Gurion 1911c.
Zemach 1983, p. 75.
Лист від Бен-Ґуріона, Шломо та Хемди Цемах до Рахель Бейт-Халахмі, без дати, GSA, досьє Рахель та Єгезкеля Бейт-Халахмі; Yehoshua 1971, 4, p. 32.