Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев
Читать онлайн книгу.
Чотири тижні по тому він відчув, що знає мову достатньо, щоб стверджувати, що турецька не гідна взагалі називатися мовою. «Неможливо викласти цією мовою жодної сучасної ідеї», – стверджував він.[334] Крім того, Бен-Ґуріон почав брати уроки французької.
Його вчителем турецької був теж студент, Йозеф Струмса, на три роки молодший за нього. Ці двоє стали друзями, а за три місяці Струмса перестав брати плату за навчання. Вони щодня ходили гуляти вздовж пляжу і спілкувалися турецькою про що завгодно. Здається, це була ще одна дуже міцна дружба. Вони потребували цього спілкування. «Того року це були мої найщасливіші дні, – згадував Струмса згодом. – Я зобов’язаний йому всім». Бен-Ґуріон писав: «Він був моїм учителем турецької мови, а я був його провідником у життя».
Однак складалося таке враження, ніби Бен-Ґуріон ненавидів кожен день зі своїх дев’яти місяців у Салоніках. Він часто писав про свою самотність. Першим бажанням Струмси було заперечити щодо самотності його супутника. «Бен-Ґуріон не мав потреби в людях», – казав він. Але поміркувавши, підтвердив, що Бен-Ґуріон скучив за своєю родиною та друзями дуже сильно і писав їм раз на тиждень.[335]
Листи, що він надсилав із Салонік, як і його попередні, демонстрували різкі перепади настрою між радістю та депресією. У міру дорослішання він усе більше усвідомлював свою психологічну мінливість. «Спершу радісні емоції у мене закінчуються смутком, – писав він одного разу. – Це результат обставин мого життя чи фундаментальна характеристика? Навіть у мої найщасливіші моменти я просто не можу звільнитись від тієї глибокої меланхолії, яка пронизує все моє єство».[336]
Бен-Ґуріон надіслав до «Га-Ахдут» кілька статей, одну з яких турецькою мовою, і слідкував за своєю партією.[337] Тим часом він трохи спробував свої сили у місцевій політиці. Одного разу він увірвався на мітинг, де виступав єврейський член парламенту, і почав протестувати проти того, що спікер нічого не казав про Палестину. Струмса згадував: «Усі євреї там були вражені – що він хоче від них? Що він говорить?» Бен-Ґуріон намагався створити у місті представництво «По’алей Ціон», сподіваючись заручитися підтримкою єврейських моряків, які могли б слугувати ядром єврейського флоту в Палестині. Міські соціалісти, серед яких майже всі – євреї, були налаштовані ворожо. Більшість із них не були сіоністами. У цьому полягав ще один конфлікт між сіоністами та соціалістами, який нагадував його суперечку з Бундом у Плоньську.[338]
Політика вже текла його жилами, але він украй сумував за домом. Домовласник Бен-Ґуріона був релігійною людиною, і все було «кошерним», – писав Бен-Ґуріон, беручи слово «кошерний» у лапки, – але Хаґґада не розмовляє зі мною, а пельмені у супі несмачні». У домі його батька залишились «таємні зітхання … саме з яких і вилися дрібні нитки та полотна горя і туги… з них зіткана моя душа». Подібні переживання були в нього й у Палестині, зазвичай на свята, додав він. Бог дасть, писав Бен-Ґуріон турецькою (Машалла),
Листи Бен-Ґуріона до батька від 25 листопада 1911 року та 26 липня 1912 року, наведені у Erez 1971, pp. 176, 228.
Струмса, стенограма інтерв’ю, стоp. 9, BGA; Янаіт Бен-Цві, стенограма інтерв’ю, 16 листопада 1976 року, стоp. 6, BGA; лист Бен-Ґуріона до батька від 5 лютого 1914 року, наведений у Erez 1971, p. 295.
Лист Бен-Ґуріона до батька від 15 липня 1912 року, наведений у Erez 1971, p. 226.
Лист Бен-Ґуріона до Зерубавеля від 26 січня 1912 року, наведений у Erez 1971, p. 184.
Струмса, стенограма інтерв’ю, стоp. 3, BGA; листи Бен-Ґуріона до Бен-Цві від 11 лютого, 8 березня та 31 березня 1912 року, BGA; лист Бен-Ґуріона до Давида Блох-Блюменельда від 6 червня 1913 року, наведений у Erez 1971, pp. 194, 210, 273, та примітка редактора, стоp. 170.