Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев
Читать онлайн книгу.
з іншими, невідомо і на сьогодні». До цього влада видала наказ про вигнання всіх громадян ворожих країн, включно з 50 тис. євреїв із 85 тис., які тоді мешкали у Палестині. Майже всі вони були російськими підданими. У суботу відбулося нове масове висилання.[358]
У відділеннях «Га-Ахдут» у Єрусалимі спалахнули бурхливі дебати. Протягом трьох місяців із моменту повернення Бен-Ґуріона та Бен-Цві зі Стамбула вони намагалися переконати євреїв у Палестині відмовитися від російського громадянства і подати заявку на отримання османського. Безпосередньою метою було запобігти перспективі виїзду з країни тисяч євреїв, немає значення – за власним бажанням чи внаслідок вигнання. Політична думка Бен-Ґуріона з цього приводу було трохи дивною: Туреччина була малоймовірним союзником для євреїв. Він був добре знайомий із внутрішньою гниллю, яка мучила «слабку європейську людину», а до турецької культури він ставився як до явно східної. Крім того, він був свідком фіаско імперії у Балканських війнах. Попри все це, перемога Туреччини була, на його думку, цілком можливою.
Бен-Ґуріон вважав себе патріотом-османом і тішився, коли турки скасували вищі права, якими користувалися іноземні піддані в Палестині. «Туреччина залишає рабство заради свободи», – заявляв він. Він називав Османську імперію «нашою країною». Тисячі євреїв залишилися без захисту від консульств країн, з яких вони родом, але Бен-Ґуріон вважав, що вірність османському режиму після війни сприятиме розвитку сіоністських інтересів. Він думав про єврейський національний округ у складі Османської імперії. Він також не відмовився від своєї мрії представляти єврейську громадськість як міністр Туреччини.[359] Разом із Бен-Цві він відродив ініціативу створення єврейської добровольчої міліції для захисту Єрусалиму. Тим часом Бен-Ґуріон щоранку ходив до кабінетів головного рабина, де сидів за письмовим столом, укритим зеленою тканиною, і реєстрував євреїв, які вирішили прийняти османське громадянство. Він і Бен-Цві носили червоні фески. «Справжні турецькі чиновники!» – так описував їх Аарон Реувені у своєму романі.
Відмова від російського громадянства була непростим рішенням, зокрема, для молодих людей, які ухилялися від служби у царській армії. Це призводило до несення військової повинності у турецькій армії. Обидві партії робітників-сіоністів закликали євреїв залишатися в Палестині, але були й інші думки, зокрема декого зі співробітників «Га-Ахдут». Кілька членів зізналися своїм колегам, що не мали бажання вмирати, захищаючи Османську батьківщину.
Гівоні – персонаж – прототип Бен-Ґуріона у романі Реувені, заявляє, що готовий заплатити дуже високу ціну за людські життя, щоб реалізувати історичну долю свого народу. Кожен, хто виїжджає з країни, є зрадником, заявляє він, додаючи: «Якби у мене був дозвіл на це, я замкнув би країну на замок і не відпустив би жодної душі». Поясненням того, чому Реувені наділяє такою позицією Гівоні, було ось що: «П’ять тисяч
Y.Z., «Michtav Miyafo», Ha’ahdut, Dec. 30, 1914; Hapo’el Hatza’ir, Jan. 1, 1915, p. 16; Giladi and Naor 2002, p. 457ff; Teveth 1977, p. 265.
Ben-Gurion 1914; Mintz 1988, p. 69ff.