Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев
Читать онлайн книгу.
у Ємені й давав їм гроші на переїзд до Палестини.[310]
Бен-Ґуріон не брав участі в цій операції, але захоплено підтримував її. «Ашкеназькі робітники, безумовно, перевершують єменців», – стверджував він, оскільки вони були «культурними» і мали «ментальну перевагу», але, як він визнавав, лише невелика їх кількість пристосувалася до умов Палестини. Єменці були досить різноманітним «людським матеріалом». Вони звикли з дитинства до праці та не були вибагливими. «Із цих елементів можна створити клас прив’язаних до землі працівників», – помітив він. Бен-Ґуріон підтримував їх перевезення ще й тому, що єменці були османськими громадянами. «Ввезення єменських робітників зміцнює нашу політичну позицію», – писав він. «Явне’елійські іммігранти» налічували понад дванадцять сотень. Багато хто з них зіткнувся з упередженим ставленням і приниженнями в країні. Бен-Ґуріон виступив на їх захист, вимагаючи «повної рівності, без виключень, ніде і ні в якому разі».[311]
У газеті Бен-Ґуріон від самого початку зосередився на політичних цілях сіонізму – ніші, яку він обрав для себе і якої досвідченіші автори взагалі не торкалися. Робота у «Га-Ахдут» дала йому можливість зосередитися на кількох основних питаннях, зумовлених перспективою життя в єврейській державі. Він вважав, що знає, як розв’язати єврейське питання в Палестині, і готувався взяти у цьому процесі безпосередню участь.
Бен-Ґуріон ще не знав, як керувати. Його партії бракувало впливовості, і він ще не був у ній великим авторитетом. У цьому не було нічого дивного. Професійні вміння Бен-Ґуріона були не у формуванні нових ідей, а у їх реалізації.[312] Але його властивість робити політичний аналіз раптом забезпечила йому позицію експерта, гідного уваги. Коли одного разу Бен-Ґуріону була потрібна допомога американського консульства, про це знали там заздалегідь. У таких умовах Бен-Ґуріон прийняв одне з найважливіших рішень свого життя: він позбувся свого первісного прізвища та обрав собі єврейське, яке з цього моменту і надалі використовував для підписання своїх листів. До того часу воно було лише літературним псевдонімом.
Йозеф Бен-Ґуріон був давньоєврейським державним діячем першого століття. Він взяв на себе керівництво Єрусалимом у тандемі з першосвященником. Саме тоді єврейські бунтівники почали організовуватися для протистояння римському правлінню. Серед євреїв спалахнув кривавий конфлікт. Історик того часу Йозеф бен Матітьяху, більш відомий як Йозефус, похвалив Бен-Ґуріона за приналежність до знатного роду, а також за те, що вільно висловлювався «за демократію»; він, «як ніхто з євреїв, мав велику сміливість і свободу духу». Бен-Ґуріон присвятив себе зміцненню Єрусалиму. Його вбили під час однієї з хвиль фанатичного божевілля, що прокотилося містом. За словами Йозефуса, Бен-Ґуріон знайшов свій кінець не тільки через високе походження, але і через «вільні висловлювання». Складалося таке враження, ніби він пішов із життя, намагаючись
Bloom 2008, p. 318ff.
Текст промови Бен-Ґуріона на з’їзді організації «По’алей Ціон» та «Га-Ахдут» від 11 листопада 1910 року; Nini 1996, p. 18ff.; Ben-Gurion 1912; Ben-Gurion 1971a, pp. 34, 324.
Gorny 1988, p. 75.