Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев
Читать онлайн книгу.
Бен-Цві написав статтю на честь одного з загиблих у Седжері Якова Плоткіна. Стаття була надрукована в «Іцкорі», меморіальній книзі, виданій у Яффі 1911 року; це мало стати наріжним каменем героїчної міфології робітничого руху на землі Ізраїлю. Згідно з обкладинкою, книга вшановувала пам’ять загиблих єврейських робітників – вони не були зазначені як члени «Га-Шомер». Книга була присвячена восьми чоловікам, шість з яких загинули у Седжері. Поряд із висловлюваннями, книга також містила літературні твори, зокрема матеріали Самуїла Йозефа Агнона та один Шломо Цемаха, і була досить нерішучою спробою сформувати світську культуру національної пам’яті. Були переглянуті слова традиційної молитви Іцкора, що промовляли у синагогах у святкові дні; вступні слова «Бог пам’ятатиме» було змінено на «Єврейський народ пам’ятатиме». У статті про цінність відданого за справу життя показане те, що тисячі побожних євреїв, які прийняли мученицьку смерть «заради освячення імені Бога», зробили це лише заради порятунку власної душі, тоді як робітники, про яких йдеться у книзі, «були вбиті, щоб відстояти честь всієї нації». Вступ містив політичний заклик до арабів працювати разом з єврейськими поселенцями, щоб допомогти розквітнути «нашій безплідній землі». Книга вийшла івритом; її редакторами були літні Ю. З. Рабіновіч та Йозеф Хаїм Бреннер. Було багато друкарських помилок; Бен-Ґуріон не брав у цьому участь.[392]
Через кілька місяців як вони приїхали до США, після того як вони почали читати лекції перед партійними главами, Бен-Цві та Бен-Ґуріон зрозуміли, що бракує письмових матеріалів їдишем про «По’алей Ціон» і Палестину. За їх пропозицією, партія вирішила випустити видання «Іцкору» на їдиші. Це була спроба створити загальну легенду для євреїв Палестини та Америки. Завдання підготувати матеріали було покладено на кількох досвідчених редакторів «Га-Ахдут», які тоді мешкали у Нью-Йорку, серед них і Бен-Цві. Вони брали літературні твори, додавали імена жертв, які не були включені до єврейського видання, і описували їх славетність.
Книга отримала ще один вступ, написаний Яковом Зерубавелем, надрукований невеликим, щільним шрифтом на шести сторінках, який важко читався. Основною метою було звеличення світського юдаїзму та засудження побожного способу життя. Це можна було побачити в принизливій статті Бреннера, що так і не з’явилася в оригіналі. На обкладинці був малюнок, на якому зображений конкретний член «Га-Шомер». Подібні малюнки, у стилі модерн, з’явилися й у самій книзі. У підзаголовку було зазначено, що книга вшановувала пам’ять «охоронців та робітників» Палестини; у своєму вступі Зерубавель посилався на Шимона Бар Гіора. Бен-Ґуріон написав захопливу автобіографічну повість про свої перші роки в Палестині. Вона була надрукована майже наприкінці книги.[393]
Це був величезний успіх. Пам’ятні вечори пройшли по всій Америці, і Бен-Ґуріон став бажаним гостем. Зрештою, у нього була реальна історія: як він приїхав до Палестини, як його підкосили малярійна лихоманка та голод, як він при цьому
Y. Z. Rabinowitz, «Hakdamah», p. D, and Yehoshua Tohn, «Mesirut Nefesh», p. 17ff.; Frankel 1958, p. 88ff.
Zerubavel et al. 1916.