Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев
Читать онлайн книгу.
релігійну обізнаність. Позиція Бальфура полягала у тому, щоб прийняти сіонізм як частину своєї християнської віри. Це була прекрасна ніч; на небі сяяв місяць. У березні 1917 року Бальфур заявив своєму Кабінету міністрів: «Я сіоніст».
У квітні США вступили у війну разом із Британією; у листопаді Бальфур видав письмову декларацію, у якій визнавав право євреїв на створення «національного дому» в Палестині. Армія генерала Едмунда Алленбі наступала на Єрусалим. Імовірно, Бен-Ґуріон стежив за її успіхами; це було однією з причин, чому він, на відміну від деяких своїх друзів, підтримував вступ у війну американців.[401]
Бен-Ґуріон безсумнівно читав про декларацію Бальфура у «Нью-Йорк Таймс»; заголовком було «Британія підтримує сіонізм». Це означало, що Велика Британія визнала, що сіоністський рух представляє інтереси єврейського народу. Вейцман говорив про декларацію у біблійній термінології: «Ця пам’ятна декларація нагадувала біблійний Маніфест Кира Великого. Як свідчать старовинні записи, він був прикладом вищої політичної мудрості, далекоглядності та національної справедливості щодо єврейського народу».[402] В очах громадськості Вейцман тепер був лідером єврейського народу. Бен-Ґуріон знав, що той у справах у Лондоні. Крім того, фраза «національний дім» йому була не чужа – це був термін, який сіоністський рух використовував, щоб не заявляти прямо про свою справжню мету – створення єврейської держави. Але Декларація Бальфура стала цілковитою несподіванкою. Мабуть, йому знадобився час, щоб зрозуміти її історичне значення. Бен-Ґуріон назвав «великим дивом» публічне визнання права євреїв на створення національного дому у Палестині без паралелі з повстанням Бар Кочби проти римлян, але він прагнув применшити його практичне значення. Англія не мала змоги повернути Палестину єврейському народові, як писав він. Тільки єврейський народ міг повернути її собі завдяки плідній праці та переселенню туди євреїв зі всього світу. В одному з виступів Бен-Ґуріон проілюстрував цю ідею на прикладі: як одна жінка не може народити дитину замість іншої, так і одна нація не може створити національний дім для іншої нації.[403]
Він не брав участі в отриманні Декларації Бальфура; це, імовірно, його турбувало. Отже, його підозра була виправдана – Вейцман увійшов до історії, сидячи на П’ятому авеню та читаючи книги. Ймовірніше, Вейцман реагував би так само, якби це було досягнення Герцля. Пізніше Бен-Ґуріон скопіював до своїх спогадів статтю, написану 1915 року, у якій закликав серед іншого вжити заходів, щоб післявоєнна мирна конференція визнала право євреїв будувати своє майбутнє у Палестині. Він наголосив, що стаття з’явилася за два роки до Декларації Бальфура, і саме тоді Бен-Ґуріон та його друзі вже спілкувалися з британськими представниками щодо формування єврейського загону, який воював би у Палестині.[404]
Декларація Бальфура спричинила величезне національне пробудження,
Reinharz 1993, pp. 31, 114; Segev 2000, p. 33ff; Teveth 1977a, pp. 374.
«Britain Favors Zionism», New York Times, Nov. 9, 1917; «Zionists Get Text of Britain’s Pledge», New York Times, Nov. 14, 1977; Segev 2000, p. 50.
Текст промови Бен-Ґуріона на з’їзді «По’алей Ціон», опублікований у «Їдишер Кемпфер» від 27 жовтня 1916 року.
Ben-Gurion 1971a, pp. 92, 98ff.