Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев
Читать онлайн книгу.
надходити знову і знову; навіть Берл Кацнельсон назвав їх «моральним порушенням».[625][626]
Бен-Ґуріон заявив учасникам з’їзду, що почуває себе обвинуваченим, який захищається від «найпринизливіших наклепів». Він небагато міг сказати щодо суті критики, тож звернувся до кліше, які звучали досить пафосно. «Тільки людина, яка нічого не робить, може видаватися незмінно мудрою; людині, яка чимось керує, можна дозволити й помилитися». Якби Бен-Ґуріон знову опинився в тих самих обставинах, він зробив би те, що і з «Солел Боне», казав він. Зрештою, метою було сприяти справі сіоністів. «Якщо ми не будемо доїти корову із сіоністських міркувань, то корову доїтиме Мустафа, а не один із наших кооперативів», – запевнив він. У цей момент його тон несподівано став сентиментальним, примирливим, втішним, сповненим лестощів, майже пророчим. «Ми – невелика група людей, які мають великі потреби та величезне прагнення до спокути», – промовив він. Суверенітету ще досягнуто не було, але вони не мали нічого спільного з євреями гетто. «Вперше в нас з’явився єврейський робітник із національною свідомістю, який бачить перед собою, на землі Ізраїлю, історичне призначення – бути господарем та будівельником, який вирішує долю свого народу». З огляду на світову історію його критики були схожі на химерних жартівників. Він не згадував про аванси. І з’їзд був його.
Після своєї промови Бен-Ґуріон захворів і залишився вдома. Прикінцева частина з’їзду розтягнулася на всю ніч і завершилася лише на світанку. О чверті на шосту ранку делегати заспівали «Інтернаціонал», а потім «Хатікву». За лаштунками вже велися обговорення з приводу досі неправдоподібного злиття між «Га-Поель га-Цаір» та «Ахдут га-Авода». Створення об’єднаної Партії робітників Палестини, або «Мапай», як її стали називати за єврейською абревіатурою, здавалося вже реальнішим. Делегати ставали у кола і танцювали хору, щоб підбадьоритися, а потім рушили до будинку Бен-Ґуріон. Він не міг навіть і бажати приємнішого ранку. У якості примирливого та об’єднавчого жесту один з опонентів піднявся до його квартири та витяг його на балкон, одягненого у халат. Принаймні один з учасників повідомив, що в очах Бен-Ґуріона блищали сльози.[627]
10. Об’єднання
У вересні 1930 року Бен-Ґуріон повернувся до Берліна, де з тривогою спостерігав за розквітом нацизму. Він називав їх «німецькими ревізіоністами», маючи на увазі ревізіоністський сіоністський рух Жаботинського. «Я сьогодні читав газету Гітлера, і здалося, ніби це були рядки Жаботинського у «Доар Хайом», – писав він. – Ті самі слова, той самий стиль, той самий дух».[628] Жаботинський проводив більшу частину свого часу в Європі, але на благо підрозділу ревізіоністського руху, який він створив, працював у Палестині. Наприкінці 1920-х років він позиціював себе як лідер сіоністської опозиції, суперник Хаїма Вейцмана і заклятий ворог робітничого руху. Як популярний журналіст і поет, яким
Ремез назвав критику цих авансів «мініатюрним погромом». Аванси були виправданими, за його словами, й виплачувалися тільки семи або восьми працівникам Солел Боне. «Вони могли заробити собі на життя деінде, – зазначив він. – Але ми працювали вдень і вночі, наче раби. Вони не приховували заборгованості, і борги ніхто не скасовував» (Бен-Ґуріон та Ремез на Третій конвенції «Гістадруту», 10 липня 1927 року, Бен-Ґуріон, протоколи, с. 72, 74).
Тексти промов Арлозорова та Кацнельсона на 2-му з’їді «Гістадруту» від 7 липня 1927 року, BGA протоколи, с. 30–45.
Розгляд справ на 3-му з’їзді «Гістадруту» від 22 липня 1927 року, BGA, протоколи, с. 265; Avizohar 1990, p. 71.
Записи зі щоденника Бен-Ґуріона від 12 листопада, 9 липня, 8 вересня 1935 року, BGA.